Підбадьорює. Або «настійно заохочує». Цим дієсловом перекладено грецький іменник пара́клесіс, який буквально означає «заклик стати поруч» і часто передає думку про «заохочення; підбадьорення» (Дії 13:15; Флп 2:1) і «потіху» (Рм 15:4; 2Кр 1:3, 4; 2Фс 2:16). Як видно з альтернативного варіанту перекладу, це слово і споріднене дієслово паракале́о, вжите в цьому вірші, можуть також містити думку про «настійне заохочення», і саме так вони перекладаються в деяких контекстах (1Фс 2:3; 1Тм 4:13; Єв 12:5). Те, що ці грецькі слова мають усі три значення — настійне заохочення, потіха і підбадьорення, показує, що християнин ніколи не має бути суворим чи різким, коли заохочує інших до чогось.

Підбадьорюєте... потішаєте. Тут Павло вживає два грецькі іменники, які близькі за значенням. Слово, перекладене як «підбадьорюєте» (пара́клесіс), має широке значення. Його можна перекласти, як у цьому вірші, «підбадьорювати», а також «підбадьорення» (Єв 6:18), «заохочення» чи «заохочувати» (Дії 13:15; 1Фс 2:3; 1Тм 4:13; Єв 12:5) і «потіха» (Рм 15:4; 2Кр 1:3, 4; 2Фс 2:16). (Див. коментар до Рм 12:8.) Інше грецьке слово (парамı́тіон), перекладене тут як «потішаєте», походить від грецького дієслова, що означає «потішати; додавати впевненості» або «говорити комусь щось позитивне; розмовляти доброзичливо». (Пор. коментар до 1Кр 14:3.) Мабуть, Павло хоче сказати, що християни у зборі в Філіппах зміцнять узи єдності, якщо будуть підбадьорювати і потішати одні одних (Флп 2:2).

Духовну спільність. Або «спільність духу; співучасть духу». Цей вислів передає думку про близькі стосунки між людьми, які мають спільні інтереси і беруть участь у спільній справі. (Див. коментар до Дії 2:42, де обговорюється грецький вислів, який означає «співучасть; спільність».) У цьому та наступному віршах Павло каже, що коли християни разом стараються досягати духовних цілей і діють у згоді з керівництвом Божого святого духу, то між ними панує єдність, яку світ не може порушити. (Див. коментар до Флп 2:2.) Ось що говорить один біблійний довідник про вжите в цьому вірші грецьке слово: «Така спільність і співучасть можливі лише тоді, коли люди вважають інших вищими від себе» (2Кр 13:14; див. коментар до Ів 17:21).

Сердечність. У цьому контексті грецьке слово спла́нхнон вказує на сильні почуття, на те, що людина зворушена до глибини душі. (Див. коментар до 2Кр 6:12.)

Ніжні почуття. Вжите тут грецьке слово спла́нхнон у буквальному значенні стосується внутрішніх органів. В Дії 1:18 воно перекладене як «нутрощі». У цьому контексті (2Кр 6:12) це слово вказує на сильні почуття, на те, що людина зворушена до глибини душі. В грецькій мові цим словом описується найвищий ступінь співчуття.

Одне. Або «в єдності». Ісус молився, щоб так само, як він і його Батько зберігають єдність в думках і ділах, його послідовники були «одне» — співпрацювали в єдності задля спільної мети (Ів 17:22). У 1Кр 3:6—9 Павло описує таку єдність між християнами, які співпрацюють один з одним і з Богом у служінні. (Див. 1Кр 3:8 і коментарі до Ів 10:30; 17:11.)

Цілковиту єдність. Вжите тут грецьке слово сı́нпсіхос складається з двох слів: сін («з; разом») і псіхе́ (іноді перекладається як «душа»), тож його можна перекласти як «об’єднані (з’єднані) душею». У цьому контексті Павло використовує цей, а також кілька інших висловів, щоб показати християнам у Філіппах, наскільки важливо з усіх сил зберігати єдність. (Див. коментар до Флп 2:1.)

Разом проводили час. Або «ділилися одне з одним». Основне значення грецького слова койнонı́а — «співучасть; спільність». Павло кілька разів використовує це слово у своїх листах (1Кр 1:9, «мали єдність»; 10:16, «отримуємо користь»; 2Кр 6:14, «спільного»; 13:14, «отримуємо разом»). З контексту цього уривка видно, що вислів, вжитий у цьому вірші, вказує на спілкування близьких друзів, а не просто знайомих.

Підбадьорює і потішає. Грецькі слова пара́клесіс (перекладене як «підбадьорює») і парамітı́а (перекладене як «потішає») стосуються підбадьорення, але слово парамітı́а яскравіше передає думку про чуйність та розраду. Споріднене дієслово параміте́омай вживається в Ів 11:19, 31 стосовно юдеїв, які прийшли потішити Марію і Марту після смерті їхнього брата Лазаря. (Див. також 1Фс 5:14, де те саме дієслово перекладене як «втішати».)

Духовну спільність. Або «спільність духу; співучасть духу». Цей вислів передає думку про близькі стосунки між людьми, які мають спільні інтереси і беруть участь у спільній справі. (Див. коментар до Дії 2:42, де обговорюється грецький вислів, який означає «співучасть; спільність».) У цьому та наступному віршах Павло каже, що коли християни разом стараються досягати духовних цілей і діють у згоді з керівництвом Божого святого духу, то між ними панує єдність, яку світ не може порушити. (Див. коментар до Флп 2:2.) Ось що говорить один біблійний довідник про вжите в цьому вірші грецьке слово: «Така спільність і співучасть можливі лише тоді, коли люди вважають інших вищими від себе» (2Кр 13:14; див. коментар до Ів 17:21).

Цілковиту єдність. Вжите тут грецьке слово сı́нпсіхос складається з двох слів: сін («з; разом») і псіхе́ (іноді перекладається як «душа»), тож його можна перекласти як «об’єднані (з’єднані) душею». У цьому контексті Павло використовує цей, а також кілька інших висловів, щоб показати християнам у Філіппах, наскільки важливо з усіх сил зберігати єдність. (Див. коментар до Флп 2:1.)

Не ставаймо пихатими. Павло дає цю пораду після того, як протиставляє «учинки плоті» і «плід духу» (Гл 5:19—23). Грецьке слово кено́доксос, перекладене як «пихатими», передає думку про «пусту славу; марнославство». У Грецьких Писаннях воно трапляється лише тут. За визначенням одного словника, це слово описує людину, «яка має завищену самооцінку, є зарозумілою, хвалькуватою». Така людина претендує на похвалу, для якої немає підстав. Споріднене грецьке слово у Флп 2:3 перекладено як «пихатість».

Смиренністю. Смиренність — це відсутність гордості, пихатості, правильний погляд на самого себе у стосунках з Богом та людьми. Це не слабкість, а склад розуму, який подобається Єгові. Коли християни, співпрацюючи один з одним, виявляють смирення, між ними панує єдність (Еф 4:2; Флп 2:3; Кл 3:12; 1Пт 5:5). У Грецьких Писаннях слово тапейнофросı́не, перекладене тут як «смиренність», утворене зі слів тапейно́о, що означає «понижувати», і френ, що означає «розум». Споріднене слово тапейно́с перекладається як «смиренний» (Мт 11:29) і «смиренні» (Як 4:6; 1Пт 5:5). (Див. коментар до Мт 11:29.)

Пихатість. Завищена самооцінка. (Див. коментар до Гл 5:26, де спільнокореневе грецьке слово перекладене як «пихатими».)

Смиренними. Див. коментар до Дії 20:19.

Вважайте одне одного вищим від себе. Або «вважайте одне одного важливішим від себе» (Рм 12:3; 1Кр 10:24; Флп 2:4).

Майте такий самий склад розуму. Або «майте в собі таке мислення». Як видно з контексту, Ісус завжди мав смиренний склад розуму (Флп 2:3, 4).

Хоча й був у Божому образі. Основне значення грецького слова морфе́, перекладеного тут як «образ»,— це «природа; вигляд; форма; подоба». Ісус був духом, так само як «Бог є Дух» (Ів 4:24 і коментар). Слово морфе́ також вживається у Флп 2:7, де сказано, що Ісус «прийняв образ раба», коли «ста[в] тілом», тобто став людиною (Ів 1:14).

Навіть не допускав думки про те, щоб бути рівним Богові. Або «не вважав, що треба зазіхнути на рівність з Богом». Тут Павло заохочує християн у Філіппах розвивати такий самий склад розуму, який мав Ісус. У Флп 2:3 Павло каже їм: «Будьте смиренними і вважайте одне одного вищим від себе». У вірші 5 він продовжує: «Майте такий самий склад розуму, як і в Христа Ісуса». Ісус вважав Бога вищим від себе і ніколи не зазіхав на рівність з Богом. Навпаки, «він упокорився і залишався слухняним навіть до смерті» (Флп 2:8; Ів 5:30; 14:28; 1Кр 15:24—28). Ісус мав зовсім інший погляд, ніж Диявол, який підштовхував Єву стати «як Бог», тобто стати рівною Богові (Бт 3:5). Павло тут наголошує, наскільки важливими є смиренність і слухняність нашому Творцеві, Богу Єгові, і саме тому згадує Ісуса, адже той подав у цьому досконалий приклад. (Див. коментар до вислову щоб бути у цьому вірші.)

Щоб бути. Вжитий тут грецький іменник (гарпаґмо́с, букв. «те, що треба захопити») походить від дієслова гарпа́зо, основне значення якого «схопити», «вихопити». На думку декого, це слово означає «не відпускати того, що комусь належить». Але в Біблії це грецьке слово ніколи не вживається в такому значенні. Часто воно перекладається як «заволодіти», «виривати», «схопити» та іншими подібними словами і виразами (Мт 11:12; 12:29; 13:19; Ів 6:15; 10:12, 28, 29; Дії 8:39; 23:10; 2Кр 12:2, 4; 1Фс 4:17; Юд 23; Об 12:5). Якщо Ісус «навіть не допускав думки про те, щоб бути рівним Богові», значить, він ніколи таким і не був.

Бог є Дух. Грецьке слово пне́ума тут вжито у значенні «духовна істота; духовна особа». (Див. глосарій, «Дух».) Біблія показує, що Бог, прославлений Ісус і ангели є духами (1Кр 15:45; 2Кр 3:17; Єв 1:14). Дух — це форма життя, яка дуже відрізняється від нашої, він є невидимим для людських очей. Духовні істоти мають «духовне» тіло, яке набагато перевершує «тіло фізичне» (1Кр 15:44; Ів 1:18). Хоча в Біблії сказано, що Бог має обличчя, очі, вуха, руки тощо, це лише образні вислови, які допомагають нам зрозуміти, яким є Бог. Писання чітко показують, що Бог є особою. Він перебуває поза матеріальним всесвітом, тож Христос міг сказати, що повертається до Батька (Ів 16:28). В Єв 9:24 про Христа говориться, що він увійшов «в саме небо, щоб... з’явитися перед Богом задля нашого блага».

Він відмовився від усього. Букв. «зробив себе порожнім». Тут Павло використовує цей вислів у переносному значенні стосовно Ісуса. Ісус відмовився бути духовною істотою в небесній сфері заради того, щоб стати людиною, жити на землі і зазнати страждань. Хоча ангели іноді брали собі фізичні тіла, щоб з’являтися людям, вони залишалися духовними істотами. На відміну від них, Ісус повністю відмовився від свого духовного тіла, а також пов’язаних з ним особливих можливостей і слави. Жодні людські жертви не зрівняються з жертвою, на яку пішов Ісус, щоб догодити Богові.

Хоча й був у Божому образі. Основне значення грецького слова морфе́, перекладеного тут як «образ»,— це «природа; вигляд; форма; подоба». Ісус був духом, так само як «Бог є Дух» (Ів 4:24 і коментар). Слово морфе́ також вживається у Флп 2:7, де сказано, що Ісус «прийняв образ раба», коли «ста[в] тілом», тобто став людиною (Ів 1:14).

Він прийшов як людина. Букв. «він опинився у вигляді людини». (Див. коментар до Флп 2:6.)

Стовпі мук. Або «стовпі, на якому страчують». Ісус подав винятковий приклад смиренності і слухняності, добровільно пішовши на «смерть на стовпі мук», коли його несправедливо засудили як злочинця і богозневажника (Мт 26:63—66; Лк 23:33; див. глосарій, «Стовп»; «Стовп мук»). Після цього вже не залишалося жодних сумнівів, що люди можуть зберігати відданість Єгові навіть у найважчих випробуваннях (Ів 5:30; 10:17; Єв 12:2).

Великодушно дав. Вжите тут грецьке дієслово харı́зомай спільнокореневе з грецьким словом, яке часто перекладається як «незаслужена доброта», але також може перекладатися як «Божа ласка» (Ів 1:14 і коментар). Тут це дієслово передає думку, що любов і щедрість спонукали Бога виявити Ісусу ласку і дати йому «ім’я, вище від будь-якого іншого імені». Якщо Бог, Батько, міг дати таке ім’я своєму Сину Ісусу, то Він однозначно обіймає вище становище, а Ісус підкоряється йому (Ів 14:28; 1Кр 11:3). Тож вся пошана, яку отримує Ісус завдяки своєму високому становищу, є «на славу Бога, нашого Батька» (Флп 2:11).

Ім’я. У Біблії слово «ім’я» часом означає щось більше, ніж просто особисту назву. (Див. коментар до Мт 24:9.) Тут «ім’я» вказує на владу і становище, яке Батько дав Ісусу. З другого розділу Листа до філіппійців видно, що Ісус отримав це особливе ім’я після свого воскресіння (Мт 28:18; Флп 2:8, 10, 11; Єв 1:3, 4).

Будь-якого іншого імені. Цей грецький вислів буквально перекладається як «будь-якого імені» (англ. видання «Грецькі Писання. Підрядковий переклад Царства»). Він вживається в багатьох перекладах Біблії і створює враження, що ім’я Ісуса вище від імені самого Бога. Однак така думка суперечить контексту, оскільки Павло сказав: «Бог підніс його на вище становище і великодушно дав йому» це ім’я. Крім того, грецьке слово, яке перекладається як «будь-який; кожен; всі», в деяких контекстах означає «будь-який інший» або «всі інші». Для прикладу можна взяти Лк 13:2 («інші»); Лк 21:29 і Флп 2:21 («всі інші»). Тож, і контекст, і значення цього грецького слова в різних уривках свідчать на користь варіанта перекладу «будь-який інший». Тут Павло пояснює, що Ісусове ім’я вище від будь-якого іншого імені, окрім імені Єгови — Того, хто дав Ісусу таке ім’я. (Див. також 1Кр 15:28.)

Божої ласки. Або «незаслуженої доброти». Грецьке слово ха́ріс трапляється у Грецьких Писаннях понад 150 разів і залежно від контексту має різні відтінки значення. Коли йдеться про Божу незаслужену доброту до людей, це слово вказує на щедрий дар Бога, за який він не сподівається нічого взамін. Ця риса включає щедрість, безмежну любов і доброту, які є цілковито незаслуженими; вона виявляється виключно завдяки щедрості дарівника (Рм 4:4; 11:6). Однак слово ха́ріс не обов’язково вказує на те, що особа, якій виявлено доброту, її не достойна. Тож зрозуміло, чому це слово застосовується до Ісуса. Коли йдеться про Божу ласку, або незаслужену доброту, до Ісуса, вислови, у яких вживається слово ха́ріс, доречно перекладені як «сповнений Божої ласки» (як у цьому вірші) або «Бог був прихильний до нього» (Лк 2:40, 52). В інших контекстах це грецьке слово перекладається як «ласка», «прихильність», «щедрий дар» (Лк 1:30; Дії 2:47; 7:46; 1Кр 16:3; 2Кр 8:19).

За ім’я моє. У Біблії слово «ім’я» іноді вказує на саму особу, її репутацію або все, що стоїть за цим іменем. (Див. коментар до Мт 6:9.) У випадку Ісуса його ім’я також представляє владу і становище, які дав йому Батько (Мт 28:18; Флп 2:9, 10; Єв 1:3, 4). За Ісусовими словами, люди у світі будуть ненавидіти його послідовників, оскільки не знають, що означає його ім’я, тобто не знають, що Ісус посідає становище призначеного Богом Правителя, Царя над царями, якому всі мають підкоритися, аби отримати життя. (Див. коментар до Ів 15:21.)

В ім’я. Грецьке слово о́нома, перекладене як «ім’я», може стосуватися не тільки особистого імені. У цьому контексті воно вказує на владу і становище Батька і Сина, а також на роль святого духу. Завдяки тому що людина визнає все це, вона може будувати стосунки з Богом на новій основі. (Пор. коментар до Мт 10:41.)

Перед Ісусовим ім’ям схилилось кожне коліно. Ідеться про кожне розумне створіння на небі і на землі. Схилити коліно «перед Ісусовим ім’ям» означає визнати становище Ісуса і підкоритися його владі. (Див. коментар до Мт 28:19.)

Хто під землею. Очевидно, йдеться про померлих, які, за словами Ісуса, перебувають «в пам’ятних гробницях» (Ів 5:28, 29). Коли вони воскреснуть, їм теж потрібно буде підкоритися владі Христа і «відкрито визна[ти], що Ісус Христос — це Господь на славу Бога, нашого Батька» (Флп 2:11).

Привселюдно звіщаєш. Грецьке слово гомолоґе́о в деяких перекладах Біблії передається як «сповідувати». Багато словників перекладають це слово як «звіщати (визнавати) привселюдно». Те саме дієслово вживається у вірші 10. Павло пояснює, що християнам недостатньо мати віру в серці; щоб отримати спасіння, вони повинні звіщати про свою віру привселюдно (Пс 40:9, 10; 96:2, 3, 10; 150:6; Рм 15:9). Звіщати потрібно не один раз, наприклад під час хрещення, а постійно; християни роблять це, коли збираються разом з одновірцями і коли проголошують добру новину про спасіння невіруючим людям (Єв 10:23—25; 13:15).

Що Ісус є Господом. Під час життя Ісуса на землі деякі люди, що не були його учнями, звертались до нього, використовуючи титул «Господь» на знак поваги і ввічливості. Коли самарянка назвала його «паном», це також було виявом поваги. Грецьке слово Кı́ріос, яке вживають письменники Біблії, має різні відтінки значення і залежно від контексту може перекладатися як «Господь», «господар» чи «пан» (Мт 8:2; Ів 4:11). Однак Ісус пояснив учням, що, називаючи його Господом, вони визнавали його становище над ними — що він їхній Пан, тобто Господь (Ів 13:13, 16). Титул Ісуса «Господь» набув ще більшого значення після його смерті і воскресіння, коли він був піднесений на вище становище в небі. Віддавши життя у жертву, Ісус викупив своїх послідовників і став їхнім Власником (1Кр 7:23; 2Пт 2:1; Юд 4; Об 5:9, 10) та Царем (Кл 1:13; 1Тм 6:14—16; Об 19:16). Визнавати Ісуса Господом означає щось більше, ніж просто називати його цим титулом. Правдиві християни повинні поважати становище Ісуса і слухатись його (Мт 7:21; Флп 2:9—11).

Господом. Вжите тут грецьке слово Кı́ріос (Господь) в Біблії переважно виступає в ролі іменника. Насправді це слово є прикметником, що означає «такий, який посідає силу (кı́рос) чи владу». Це слово використовується в усіх книгах Грецьких Писань, крім листа Павла до Тита і листів Івана. Ісус Христос, як створений Богом Син і Слуга, слушно називав свого Батька і Бога (Ів 20:17) «Господом» (Кı́ріос), адже Бог має більшу силу та владу і є його Головою (Мт 11:25; 1Кр 11:3). Але в Біблії титул Кı́ріос стосується не тільки Бога Єгови. Кı́ріос також вживається стосовно Ісуса Христа (Мт 7:21; Рм 1:4, 7), одного зі старійшин на небі, якого бачив Іван у видінні (Об 7:13, 14, «пан»), ангелів (Дн 12:8, «пан»), людей (Дії 16:16, 19, 30, «господарі» і «пани») і фальшивих богів (1Кр 8:5, «пани»). Дехто стверджує, що вислів «Ісус є Господом» означає, ніби він і його Батько, Єгова,— це одна особа. Однак з контексту чітко видно, що таке твердження хибне, адже «Бог воскресив [Ісуса] з мертвих». Свою владу Ісус як Господь отримав від Батька (Мт 28:18; Ів 3:35; 5:19, 30). (Див. коментар до вислову що Ісус є Господом у цьому вірші.)

Що Ісус є Господом. Під час життя Ісуса на землі деякі люди, що не були його учнями, звертались до нього, використовуючи титул «Господь» на знак поваги і ввічливості. Коли самарянка назвала його «паном», це також було виявом поваги. Грецьке слово Кı́ріос, яке вживають письменники Біблії, має різні відтінки значення і залежно від контексту може перекладатися як «Господь», «господар» чи «пан» (Мт 8:2; Ів 4:11). Однак Ісус пояснив учням, що, називаючи його Господом, вони визнавали його становище над ними — що він їхній Пан, тобто Господь (Ів 13:13, 16). Титул Ісуса «Господь» набув ще більшого значення після його смерті і воскресіння, коли він був піднесений на вище становище в небі. Віддавши життя у жертву, Ісус викупив своїх послідовників і став їхнім Власником (1Кр 7:23; 2Пт 2:1; Юд 4; Об 5:9, 10) та Царем (Кл 1:13; 1Тм 6:14—16; Об 19:16). Визнавати Ісуса Господом означає щось більше, ніж просто називати його цим титулом. Правдиві християни повинні поважати становище Ісуса і слухатись його (Мт 7:21; Флп 2:9—11).

Відкрито визнав. Або «привселюдно звіщав; сповідував». Як видно з контексту, таке визнання пов’язане з упевненістю, що Єгова воскресив Ісуса з мертвих. (Пор. коментар до Рм 10:9.)

Що Ісус Христос — це Господь. Див. коментар до Рм 10:9.

Господь. Див. коментар до Рм 10:9. Дехто стверджує, що вислів «Ісус Христос — це Господь» вказує на те, що Ісус та його Батько Єгова — це одна і та сама особа. Але з контексту чітко видно, що це не так, адже «Бог підніс його на вище становище і великодушно дав йому ім’я, вище від будь-якого іншого імені» (Флп 2:9; див. коментар до Рм 10:9).

Під час його присутності. Слово «присутність» вперше вживається в Мт 24:3, де описано, як дехто з учнів Ісуса запитує про «ознаку [його] присутності». Це слово стосується присутності Ісуса Христа у царській владі. Присутність Ісуса почалася, коли він невидимо для людей сів на престол як Месіанський Цар на початку останніх днів цього віку. Грецьке слово парусı́а, перекладене як «присутність», в багатьох перекладах передане як «прихід», але його буквальне значення — «бути поряд». Присутність Ісуса мала тривати певний період, а не просто бути чимось короткочасним, як у випадку з приходом. Те, що слово парусı́а має таке значення, видно з Мт 24:37—39, де «дні Ноя... до Потопу» порівнюються з «часом присутності Сина людського». Крім того, у Флп 2:12 Павло використовує слово парусı́а, протиставляючи свою «присутність» своїй відсутності. (Див. коментар до 1Кр 16:17.) Тож Павло пояснює, що ті, хто... належить Христу, тобто його помазані духом брати і співспадкоємці, воскресатимуть для життя в небі через якийсь час після того, як Ісус стане небесним Царем Божого Царства.

Присутності. Грецьке слово парусı́а (в багатьох перекладах передане як «прихід») буквально означає «бути поряд». Воно вказує на присутність, яка триває впродовж певного періоду, а не просто на прихід чи прибуття. Те, що слово парусı́а має таке значення, видно з Мт 24:37—39, де «дні Ноя... до Потопу» порівнюються з «часом присутності Сина людського». У Флп 2:12 Павло використовує це грецьке слово, протиставляючи свою «присутність» своїй відсутності.

Присутності... коли мене немає поряд. Павло вживає тут грецьке слово парусı́а, говорячи про час, коли він буде разом з християнами у Філіппах. Значення цього грецького слова можна зрозуміти з того, що Павло протиставляє свою «присутність» своїй відсутності (грецькою апусı́а), тобто часу, «коли [його не буде] поряд». Крім того, слово парусı́а вживається в особливому значенні стосовно невидимої для людей присутності Ісуса Христа. Присутність Ісуса почалася, коли він сів на престол як Месіанський Цар на початку останніх днів цього віку. (Див. коментарі до Мт 24:3; 1Кр 15:23; Флп 1:26.)

Продовжуйте... працювати над тим, щоб отримати. Основне значення вжитого тут грецького слова — це «досягати; завершувати; спричиняти». В цьому вірші форма грецького дієслова вказує на постійні зусилля і передає думку про те, що хтось працює доти, доки не доведе справу до кінця.

Коли я знову буду з вами. Або «коли я знову буду присутній з вами». Вжитий тут грецький вислів містить іменник парусı́а, який буквально означає «бути поряд». Часто він перекладається як «присутність», особливо, коли йдеться про невидиму присутність Ісуса Христа (Мт 24:37; 1Кр 15:23). Павло вживає тут це слово, говорячи про свій намір відвідати християн у Філіппах знову. Варіанти перекладу «присутність» і «присутній» узгоджуються з тим, як Павло використовує слово парусı́а у Флп 2:12 (див. коментар), коли протиставляє свою «присутність» своїй відсутності. (Див. коментарі до Мт 24:3; 1Кр 16:17.)

Зміцнює вас. Або «діє у вас». Грецьке слово енерґе́о вживається двічі у цьому вірші і спочатку перекладається як «зміцнює», а потім — «щоб ви мали... силу діяти». Божий святий дух, або діюча сила,— це найбільше у всесвіті джерело сили та енергії. Бог послуговувався саме цієї силою, щоб створити усе (Бт 1:2; Пс 104:30; Іс 40:26). І саме через святий дух Єгова дає своїм служителям необхідну «силу діяти», коли їхні власні сили вичерпуються (Іс 40:31). А при потребі дух Єгови може навіть підсилити природні здібності людини (Лк 11:13; 2Кр 4:7). Апостол Павло часто відчував, що підтримка від Бога доповнювала його власні зусилля (Флп 4:13; Кл 1:29).

Щоб ви мали... бажання. Через знеохочення, власні помилки та інші причини деякі служителі Бога в минулому втрачали бажання служити і навіть жити (1Цр 19:4; Пс 73:13, 14; Йн 4:2, 3). Тут Павло каже, що в таких випадках Бог готовий розбудити це бажання в людині, особливо якщо вона просить його допомоги (Пс 51:10, 11; 73:17, 18).

Без нарікань. Нарікання — це скарги чи негативні розмови, які часто ведуться за чиєюсь спиною, а не відкрито. Ті, хто постійно нарікає, намагаються вплинути на інших. Вони надають надто великого значення своїм почуттям або становищу, привертають увагу до себе, а не до Бога. Нарікання спричиняє поділення серед одновірців і перешкоджає їм служити Єгові в єдності. Приблизно 55 року н. е. Павло нагадав збору в Коринфі, що Єгова розгнівався, коли ізраїльтяни нарікали в пустелі. (Див. коментар до 1Кр 10:10.) Але не всі скарги є поганими в Божих очах. Вжите тут грецьке слово також використовується в Дії 6:1, де сказано, що грекомовні юдеї в Єрусалимі «почали нарікати», бо їхніх вдів обділяли матеріально. Тож апостоли подбали про те, щоб виправити цю ситуацію (Дії 6:1—6).

Не нарікаймо, як декотрі з них нарікали. Ізраїльтяни декілька разів нарікали на Єгову. Наприклад, вони почали сильно критикувати Мойсея і Аарона, коли 10 із 12 розвідників розповідали тільки погане про ханаанський край. Вони навіть хотіли призначити замість Мойсея нового провідника і вважали, що було б ліпше повернутися в Єгипет (Чс 14:1—4). Згодом «вся... громада почала нарікати» через те, що були покарані Корей, Датан, Авірон і ті, хто приєднався до їхнього бунту. Ці ізраїльтяни, очевидно, думали, що покарання було несправедливим, і їхній дух нарікання вплинув на багатьох. У відповідь Єгова послав кару, від якої загинуло 14 700 ізраїльтян (Чс 16:41, 49). Коли Єгова чув нарікання на своїх представників, він вважав, що нарікають на нього самого (Чс 17:5).

Я. Або «моє життя». (Див. коментар до вислову я виливаюсь, немов виливна жертва у цьому вірші.)

Я виливаюсь, немов виливна жертва. Разом з більшістю жертв ізраїльтяни приносили також виливну жертву, виливаючи на жертовник чашу вина (Лв 23:18, 37; Чс 15:2, 5, 10; 28:7). Тут Павло порівнює себе з виливною жертвою. Він говорить про свою готовність повністю витратити фізичні та емоційні сили і підтримати одновірців у Філіппах та інших місцях, які приносять духовні жертви і виконують «святе служіння» Богу. (Пор. 2Кр 12:15.) Незадовго до своєї смерті він написав Тимофію: «Я вже виливаюсь, немов виливна жертва, і час мого визволення неминуче наближається» (2Тм 4:6).

Святе служіння. Або «служіння на благо інших». Павло говорить тут про християнське служіння. Його любов до одновірців у Філіппах і ревне служіння заради них принесли їм велику користь: їхня віра зміцнилась і спонукала їх виконувати служіння на благо інших людей. Павло вживає тут грецьке слово лейтурґı́а, і воно могло нагадати християнам, що жили в римській колонії Філіппи, про обов’язки, які громадяни виконували в інтересах міста і громади. (Див. коментар до 2Кр 9:12.) Оскільки ці обов’язки часто виконували за власний рахунок, філіппійці розуміли, що віддане служіння включає в себе особисті жертви. У Грецьких Писаннях це грецьке слово та спільнокореневі слова часто стосуються служіння у храмі, а також християнського служіння. Щоб побачити приклади такого вживання, див. коментарі до Лк 1:23; Дії 13:2; Рм 13:6; 15:16.

Служителем. Або «тим, хто служить на благо інших». Грецьке слово лейтурґо́с походить від слів лао́с («народ») і е́рґон («праця»). В Стародавній Греції це слово вживалося стосовно людей, які виконували певну роботу в інтересах держави і на благо свого народу, зазвичай за власний рахунок. Подібний розпорядок був і за часу римлян. У Біблії це слово переважно стосується того, хто виконував священне служіння. Споріднене слово лейтурґı́а часто вживається в Септуагінті стосовно «обов’язків» (Чс 7:5) і «служіння» (Чс 4:28; 1Хр 6:32 [6:17, LXX]) священиків при святому наметі і при храмі Єгови в Єрусалимі. Тут Павло використовує слово лейтурґо́с щодо себе — «апостола для інших [язичницьких] народів», оскільки він проголошував їм добру новину про Бога (Рм 11:13). Його проповідування було на благо інших, особливо на благо людей з інших народів.

Слуги для народу. У Стародавній Греції і Римі використовували вжите тут грецьке слово лейтурґо́с («той, хто служить, або працює, на благо інших») і спільнокореневі з ним слова лейтурґе́о («виконувати служіння на благо інших») та лейтурґı́а («служіння на благо інших») стосовно роботи в інтересах держави і на благо свого народу. (Згадані грецькі слова походять від слів лао́с («народ») і е́рґон («праця»).) Тут представники світської влади названі Божими «слугами для народу» (лейтурґо́с у формі множини) в тому розумінні, що вони надають цінні послуги населенню. Однак у Грецьких Писаннях ці грецькі слова часто стосуються служіння, яке виконувалось у храмі, а також християнського служіння. Щоб побачити приклади такого вживання, див. коментарі до Лк 1:23; Дії 13:2; Рм 15:16.

Виконували служіння. Або «виконували служіння на благо інших». У Стародавній Греції використовували вжите тут грецьке слово лейтурґе́о і споріднені з ним слова лейтурґı́а («служіння на благо інших») та лейтурґо́с («той, хто служить, або працює, на благо інших») стосовно роботи в інтересах держави і на благо свого народу. Наприклад, в Рм 13:6 представники світської влади названі Божими «слугами для народу» (лейтурґо́с у формі множини) в тому розумінні, що вони надають цінні послуги населенню. В Лк 1:23 (див. коментар) слово лейтурґı́а, перекладене як «святе служіння» (або «служіння на благо інших»), використовується щодо служіння Захарія, батька Івана Хрестителя. У Євангелії від Луки це слово вживається в такому ж значенні, в якому воно та споріднені з ним слова вживаються у Септуагінті стосовно служіння священиків та левітів у святому наметі (Вх 28:35; Чс 1:50; 3:31; 8:22) і храмі (2Хр 31:2; 35:3; Йл 1:9, 13; 2:17). Таке служіння вважалося служінням на благо людей. Але в деяких контекстах воно також назване святим, оскільки священики-левіти навчали Божого закону (2Хр 15:3; Мл 2:7) і складали жертви, що покривали гріхи людей (Лв 1:3—5; Пв 18:1—5). В Дії 13:2 грецьке слово лейтурґе́о вживається в ширшому значенні — стосовно служіння пророків та вчителів християнського збору в сирійській Антіохії. Воно містить думку про відданість Богу і різні сфери християнського служіння, у тому числі молитву, проповідування і навчання. Частиною служіння, яке виконували ці пророки і вчителі, безперечно, було проповідування широкому загалу (Дії 13:3).

Святого служіння. Або «служіння на благо інших». У Стародавній Греції і Римі використовували вжите тут грецьке слово лейтурґı́а і споріднені з ним слова лейтурґе́о («виконувати служіння на благо інших») та лейтурґо́с («той, хто служить, або працює, на благо інших») стосовно роботи в інтересах держави і на благо свого народу. Наприклад, в Рм 13:6 представники світської влади названі Божими «слугами для народу» (лейтурґо́с у формі множини) в тому розумінні, що вони надають цінні послуги населенню. Лука вживає це слово в такому ж значенні, в якому воно вживається у Септуагінті, де різні форми цього слова (дієслова та іменники) часто стосуються служіння, яке виконували священики і левіти в храмі (Вх 28:35; Чс 8:22). Служіння у храмі вважалося служінням на благо людей. Але водночас воно вважалося святим, оскільки священики-левіти навчали Божого закону і складали жертви, що покривали гріхи людей (2Хр 15:3; Мл 2:7).

Служіння. «Служіння» в цьому контексті — це надання матеріальної допомоги християнам юдейського походження з Єрусалима та Юдеї. Таке служіння приносило велику користь, адже повинно було «цілковито задовольняти потреби» одновірців. У Стародавній Греції і Римі використовували вжите тут грецьке слово лейтурґı́а і спільнокореневі з ним слова лейтурґе́о («виконувати служіння на благо інших») та лейтурґо́с («той, хто служить, або працює, на благо інших») стосовно роботи в інтересах держави і на благо свого народу. У Грецьких Писаннях ці грецькі слова часто стосуються служіння, яке виконувалось у храмі, а також християнського служіння. Щоб побачити приклади такого вживання, див. коментарі до Лк 1:23; Дії 13:2; Рм 13:6; 15:16.

Сподіваюсь... незабаром послати до вас Тимофія. В цьому уривку не говориться, як саме Тимофій збирався добратися з Рима до міста Філіппи. Цю подорож можна було здійснити кораблем або пішки. Подорожні йшли з Рима на схід дорогами, які були частиною розгалуженої системи римських доріг, або пливли кораблем. Обидва варіанти були пов’язані з труднощами. За днів Тимофія, навіть якщо людині вдалося сісти на корабель, вона ночувала і проводила весь час на палубі за будь-якої погоди. Море не завжди було спокійним, тому люди страждали від морської хвороби і корабель міг зазнати аварії. А піша подорож до Філіпп займала до 40 днів. Мабуть, спочатку треба було йти Аппієвою дорогою, потім здійснити коротку подорож через море Адрії і тоді знову йти сушею, можливо, Егнатієвою дорогою, аж до Філіпп. (Див. додаток Б13.) Під час таких подорожей люди мокли під дощем, зносили спеку та холод, і на них могли напасти злодії. За свідченням сучасників, місця для нічлігу мали погану славу, були переповненими, брудними і кишіли блохами. (Пор. коментар до Дії 28:15.) Та незважаючи на все це, Павло був впевнений, що Тимофій охоче здійснить цю подорож і принесе йому новини про духовний стан християн у Філіппах.

Аппієвого ринку. Або «Аппієвого форуму». Латинською А́ппіі Фо́рум. Ринок був розташований приблизно за 65 км на південний схід від Рима. Він був відомим місцем зупинки на знаменитій римській дорозі Віа Аппіа, що пролягала від Рима до Брундізія (сучасний Бриндізі) через Капую. І дорога, і ринок були названі на честь їхнього засновника — Аппія Клавдія Цека, який жив у IV столітті до н. е. Ті, хто подорожував з Рима, в кінці першого дня подорожі зазвичай зупинялися на Аппієвому ринку, тож він став жвавим центром торгівлі і ринковим містечком. Аппіїв ринок був важливою зупинкою також з огляду на те, що вздовж дороги йшов канал, який пролягав через Понтійські болота. Відомо, що подорожніх часто перевозили цим каналом вночі на баржах, які тягнули мули. Описуючи незручності цього відрізка дороги, римський поет Горацій скаржився на жаб та комарів і говорив, що Аппіїв ринок «переповнений моряками і скупими власниками заїздів» («Сатири», кн. 1, сат. 5, ряд. 1—6). Однак попри незручності брати, що прийшли сюди з Рима зустріти Павла і його товаришів, з радістю чекали на них, щоб супроводжувати їх на останньому етапі подорожі. Сьогодні на місці Аппієвого форуму, або Форо Аппіо, на Аппієвій дорозі лежить невелике поселення Борго Фаїті. (Див. додаток Б13.)

Присці та Акилі. Це вірне подружжя було змушене переселитися з Рима після того, як 49 або на початку 50 року н. е. імператор Клавдій видав наказ, згідно з яким юдеї мали покинути Рим. Клавдій помер у 54 році н. е., і на той час, коли Павло писав свого листа римським християнам (приблизно в 56 році н. е.), Приска й Акила вже повернулися до Рима. (Див. коментар до Дії 18:2.) Павло називає їх своїми співпрацівниками. Грецьке слово сінерґо́с, що перекладається як «співпрацівник», з’являється у Грецьких Писаннях 12 разів, найчастіше в листах Павла (Рм 16:9, 21; Флп 2:25; 4:3; Кл 4:11; Флм 1, 24). Цікаво, що в 1Кр 3:9 Павло говорить: «Ми — Божі співпрацівники».

Епафродита. Вірний християнин зі збору у Філіппах, про якого згадується лише в цьому листі. На той час Павло був ув’язнений в Римі, і збір, бажаючи передати йому дар, відправив туди Епафродита. Можливо, Епафродит планував залишитися в Римі на довше, щоб допомагати Павлу, але йому довелося вернутися у Філіппи, бо він захворів і «навіть мало не помер» (Флп 2:27, 28; див. коментарі до Флп 2:26, 30).

Співпрацівника. Див. коментарі до Рм 16:3; 1Кр 3:9.

Посланця. Або «апостола». Павло вживає тут грецьке слово апо́столос у широкому значенні; воно може означати «той, кого послали», «посланець» або «вісник». Збір у Філіппах відправив у Рим Епафродита як свого представника; він мав передати дар ув’язненому Павлу.

Божі співпрацівники. Грецьке слово сінерґо́с, що перекладається як «співпрацівник», трапляється в Грецьких Писаннях понад 10 разів, переважно в листах Павла. Це слово вживається стосовно християн, які разом поширювали добру новину (Рм 16:9, 21; 2Кр 1:24; 8:23; Флп 2:25; 4:3; Кл 4:11; Флм 1, 24). Тут Павло звертає увагу на те, яка велика честь бути «Божими співпрацівниками». (Див. коментар до 1Кр 3:6.) Подібну думку він висловлює в 2Кр 6:1, де згадує про співпрацю з Богом (2Кр 5:20; див. коментар до Рм 16:3).

Ризикуючи своїм життям. Або «наражаючи свою душу на небезпеку». Очевидно, Епафродит ішов на певний ризик, коли виконував доручення дістатися Рима і передати ув’язненому Павлові дар. Він «захворів» і «навіть мало не помер», можливо, через антисанітарні умови під час подорожі та нічлігу (Флп 2:26, 27). Хоч би якою була причина хвороби, Павло каже, що Епафродит «мало не помер за працю Христа». Павло мав усі підстави похвалити Епафродита і попросити християн у Філіппах: «Прийміть його... як і заведено серед тих, хто служить Господу, і дорожіть такими людьми» (Флп 2:29; див. коментарі до Флп 2:25, 26 і глосарій, «Душа»).

Дуже засмутився. Павло вживає тут те саме грецьке слово, яке використовується у розповідях про нестерпні переживання Ісуса у Гефсиманському саду і перекладається там як «сильна тривога» (Мт 26:37; Мр 14:33). За визначенням одного словника, це слово означає «бути в тривозі, бути вкрай занепокоєним, дуже стурбованим». Причиною емоційних страждань Епафродита було те, що християни у Філіппах дізналися про його хворобу. Можливо, він переживав, що в них складеться враження, ніби він не допомагає Павлу, а, навпаки, став для нього тягарем. Невдовзі після того як Епафродит одужав, Павло відправив його у Філіппи і передав лист тамтешньому збору. У цьому листі (Флп 2:25—29) Павло пояснив, чому Епафродит так швидко повернувся, та запевнив збір — і, без сумніву, самого Епафродита — у тому, що цей брат є вірним і цінним співпрацівником. (Див. коментарі до Флп 2:25, 30.)

Прагне побачитись з усіма вами. У деяких стародавніх рукописах міститься варіант «сумує за всіма вами», і саме він використовується в багатьох перекладах Біблії. Але аналіз різних рукописів дає вагомі підстави вживати варіант «прагне побачитись з усіма вами». У будь-якому разі Павлові слова означають, що Епафродит скучив за одновірцями у Філіппах. (Див. додаток A3.)

Дуже засмутився. Павло вживає тут те саме грецьке слово, яке використовується у розповідях про нестерпні переживання Ісуса у Гефсиманському саду і перекладається там як «сильна тривога» (Мт 26:37; Мр 14:33). За визначенням одного словника, це слово означає «бути в тривозі, бути вкрай занепокоєним, дуже стурбованим». Причиною емоційних страждань Епафродита було те, що християни у Філіппах дізналися про його хворобу. Можливо, він переживав, що в них складеться враження, ніби він не допомагає Павлу, а, навпаки, став для нього тягарем. Невдовзі після того як Епафродит одужав, Павло відправив його у Філіппи і передав лист тамтешньому збору. У цьому листі (Флп 2:25—29) Павло пояснив, чому Епафродит так швидко повернувся, та запевнив збір — і, без сумніву, самого Епафродита — у тому, що цей брат є вірним і цінним співпрацівником. (Див. коментарі до Флп 2:25, 30.)

Ризикуючи своїм життям. Або «наражаючи свою душу на небезпеку». Очевидно, Епафродит ішов на певний ризик, коли виконував доручення дістатися Рима і передати ув’язненому Павлові дар. Він «захворів» і «навіть мало не помер», можливо, через антисанітарні умови під час подорожі та нічлігу (Флп 2:26, 27). Хоч би якою була причина хвороби, Павло каже, що Епафродит «мало не помер за працю Христа». Павло мав усі підстави похвалити Епафродита і попросити християн у Філіппах: «Прийміть його... як і заведено серед тих, хто служить Господу, і дорожіть такими людьми» (Флп 2:29; див. коментарі до Флп 2:25, 26 і глосарій, «Душа»).

Епафродита. Вірний християнин зі збору у Філіппах, про якого згадується лише в цьому листі. На той час Павло був ув’язнений в Римі, і збір, бажаючи передати йому дар, відправив туди Епафродита. Можливо, Епафродит планував залишитися в Римі на довше, щоб допомагати Павлу, але йому довелося вернутися у Філіппи, бо він захворів і «навіть мало не помер» (Флп 2:27, 28; див. коментарі до Флп 2:26, 30).

Працю Христа. Або, можливо, «працю Господа». Хоча деякі стародавні рукописи містять вислів «працю Господа», але аналіз різних рукописів дає вагомі підстави вживати варіант «працю Христа».

Ризикуючи своїм життям. Або «наражаючи свою душу на небезпеку». Очевидно, Епафродит ішов на певний ризик, коли виконував доручення дістатися Рима і передати ув’язненому Павлові дар. Він «захворів» і «навіть мало не помер», можливо, через антисанітарні умови під час подорожі та нічлігу (Флп 2:26, 27). Хоч би якою була причина хвороби, Павло каже, що Епафродит «мало не помер за працю Христа». Павло мав усі підстави похвалити Епафродита і попросити християн у Філіппах: «Прийміть його... як і заведено серед тих, хто служить Господу, і дорожіть такими людьми» (Флп 2:29; див. коментарі до Флп 2:25, 26 і глосарій, «Душа»).

Дуже засмутився. Павло вживає тут те саме грецьке слово, яке використовується у розповідях про нестерпні переживання Ісуса у Гефсиманському саду і перекладається там як «сильна тривога» (Мт 26:37; Мр 14:33). За визначенням одного словника, це слово означає «бути в тривозі, бути вкрай занепокоєним, дуже стурбованим». Причиною емоційних страждань Епафродита було те, що християни у Філіппах дізналися про його хворобу. Можливо, він переживав, що в них складеться враження, ніби він не допомагає Павлу, а, навпаки, став для нього тягарем. Невдовзі після того як Епафродит одужав, Павло відправив його у Філіппи і передав лист тамтешньому збору. У цьому листі (Флп 2:25—29) Павло пояснив, чому Епафродит так швидко повернувся, та запевнив збір — і, без сумніву, самого Епафродита — у тому, що цей брат є вірним і цінним співпрацівником. (Див. коментарі до Флп 2:25, 30.)

Епафродита. Вірний християнин зі збору у Філіппах, про якого згадується лише в цьому листі. На той час Павло був ув’язнений в Римі, і збір, бажаючи передати йому дар, відправив туди Епафродита. Можливо, Епафродит планував залишитися в Римі на довше, щоб допомагати Павлу, але йому довелося вернутися у Філіппи, бо він захворів і «навіть мало не помер» (Флп 2:27, 28; див. коментарі до Флп 2:26, 30).