Ми. Як згадувалось у коментарях до Дії 16:10 і 20:5, Лука в кількох уривках своєї оповіді вживає такі займенники, як «ми», «нас», «наш» (Дії 27:20). Це вказує на те, що він не раз супроводжував Павла під час його багатьох подорожей. Лука вживає займенники першої особи множини в уривку, який починається цим віршем і закінчується Дії 28:16. Тож можна дійти висновку, що він вирушив з Павлом до Рима.

Нас. Вживання цього особового займенника вказує на те, що Лука приєднався до Павла у Філіппах, де вони колись розлучились (Дії 16:10—17, 40). Тепер вони разом вирушили з Філіпп до Єрусалима. Згодом Павло був там ув’язнений (Дії 20:5—21:18, 33). Це друга частина книги Дії, в якій Лука описує все як учасник подій. (Див. коментарі до Дії 16:10; 27:1.)

Ми. До Дії 16:9 розповідь ведеться від третьої особи, тобто Лука описує слова та вчинки інших людей. Починаючи з Дії 16:10, стиль написання змінюється і Лука стає учасником подій. В наступних розділах він використовує займенник «ми», описуючи події, які, очевидно, відбулися тоді, коли він супроводжував Павла та його товаришів. (Див. коментар до Дії 1:1 і «Вступ до Дії».) Лука вперше приєднався до апостола Павла під час подорожі з Троади до Філіпп приблизно 50 року н. е. Коли Павло покидав Філіппи, Лука з ним далі не пішов (Дії 16:10—17, 40; див. коментарі до Дії 20:5; 27:1).

Свята прісного хліба. Див. глосарій і додаток Б15.

Поламав хліб. Хліб зазвичай був тонким і ламким, тому перед споживанням його ламали (Мт 15:36; 26:26; Мр 6:41; 8:6; Лк 9:16).

Взяв хліб... поламав його. На стародавньому Близькому Сході випікали тонкий хліб, і якщо він був прісний, то легко ламався. У тому, що Ісус поламав хліб, немає жодного символічного значення, адже хліб зазвичай ділили саме так. (Див. коментар до Мт 14:19.)

Поїсти. Букв. «поламати хліб». На стародавньому Близькому Сході хліб був основним продуктом харчування, тому цей вислів став означати «споживати їжу». Зазвичай хліб пекли у вигляді пласких хлібин і його часто ламали, а не різали ножем. Тож ламання хліба під час їжі не вважалось чимось особливим; Ісус також часто так робив. (Див. коментар до Мт 14:19; див. також Мт 15:36; Лк 24:30.) Коли Ісус започаткував Господню вечерю, він взяв хліб і поламав його. Саме так зазвичай ділили хліб, тож у тому, що Ісус поламав хліб, немає жодного символічного значення. (Див. коментар до Мт 26:26.) Дехто вважає, що згадки про ламання хліба в книзі Дії стосуються відзначення Господньої вечері (Дії 2:42, 46; 20:7, 11). Однак щоразу, коли в Біблії справді згадується Господня вечеря, говориться не лише про хліб, а й про чашу з вином (Мт 26:26—28; Мр 14:22—25; Лк 22:19, 20; 1Кр 10:16—21; 11:23—26). Споживання хліба і вина має важливе символічне значення. Отже, коли згадується, що ламали хліб, але не пили чашу вина, йдеться не про Господню вечерю, а про звичайне споживання їжі. Також ніщо не вказує на те, що Ісус хотів, аби Спомин його смерті відзначали частіше, ніж свято Пасхи, яке було ним замінене,— тобто частіше, ніж раз у рік.

Бо він живий. Або «бо його душа [тобто «його життя»] в ньому». Іншими словами, Бог повернув життя юнака. Як і в багатьох інших уривках Грецьких Писань, грецьке слово псіхе́ тут означає «життя особи» (Мт 6:25; 10:39; 16:25, 26; Лк 12:20; Ів 10:11, 15; 13:37, 38; 15:13; див. глосарій, «Душа»).

Поїсти. Букв. «поламати хліб». На стародавньому Близькому Сході хліб був основним продуктом харчування, тому цей вислів став означати «споживати їжу». Зазвичай хліб пекли у вигляді пласких хлібин і його часто ламали, а не різали ножем. Тож ламання хліба під час їжі не вважалось чимось особливим; Ісус також часто так робив. (Див. коментар до Мт 14:19; див. також Мт 15:36; Лк 24:30.) Коли Ісус започаткував Господню вечерю, він взяв хліб і поламав його. Саме так зазвичай ділили хліб, тож у тому, що Ісус поламав хліб, немає жодного символічного значення. (Див. коментар до Мт 26:26.) Дехто вважає, що згадки про ламання хліба в книзі Дії стосуються відзначення Господньої вечері (Дії 2:42, 46; 20:7, 11). Однак щоразу, коли в Біблії справді згадується Господня вечеря, говориться не лише про хліб, а й про чашу з вином (Мт 26:26—28; Мр 14:22—25; Лк 22:19, 20; 1Кр 10:16—21; 11:23—26). Споживання хліба і вина має важливе символічне значення. Отже, коли згадується, що ламали хліб, але не пили чашу вина, йдеться не про Господню вечерю, а про звичайне споживання їжі. Також ніщо не вказує на те, що Ісус хотів, аби Спомин його смерті відзначали частіше, ніж свято Пасхи, яке було ним замінене,— тобто частіше, ніж раз у рік.

Поламав хліб. Див. коментар до Дії 20:7.

Старійшин. Букв. «чоловіків похилого віку». У Біблії грецьке слово пресбı́терос стосується передусім тих, хто посідає відповідальне становище або наділений певними обов’язками у громаді чи народі. Як у стародавньому Ізраїлі старійшини, тобто духовно зрілі чоловіки, були провідниками громад, так само старійшини, тобто духовно зрілі чоловіки, служили у християнських зборах I століття. З оповіді про зустріч Павла і старійшин з Ефеса чітко видно, що у зборі був не один старійшина. У кожному зборі була різна кількість старійшин, залежно від того, скільки чоловіків були духовно зрілими і відповідали вимогам, щоб виконувати обов’язки старійшини (1Тм 3:1—7; Тит 1:5—8). Коли Павло писав свого першого листа до Тимофія, який на той час, очевидно, жив в Ефесі, то згадав про «раду старійшин» (1Тм 1:3; 4:14).

Смиренністю. Смиренність — це відсутність гордості, пихатості, правильний погляд на самого себе у стосунках з Богом та людьми. Це не слабкість, а склад розуму, який подобається Єгові. Коли християни, співпрацюючи один з одним, виявляють смирення, між ними панує єдність (Еф 4:2; Флп 2:3; Кл 3:12; 1Пт 5:5). У Грецьких Писаннях слово тапейнофросı́не, перекладене тут як «смиренність», утворене зі слів тапейно́о, що означає «понижувати», і френ, що означає «розум». Споріднене слово тапейно́с перекладається як «смиренний» (Мт 11:29) і «смиренні» (Як 4:6; 1Пт 5:5). (Див. коментар до Мт 11:29.)

Смиренний. Букв. «смиренний у серці». Грецьке слово, перекладене як «смиренний», стосується скромної, негордої людини. Про стан символічного серця людини свідчить те, як вона ставиться до Бога і людей.

Від дому до дому. Або «в різних домах». Як видно з контексту, Павло приходив у доми цих чоловіків, аби навчати їх, що «необхідно покаятися перед Богом і вірити в нашого Господа Ісуса» (Дії 20:21). Тому не йдеться про дружні візити до християн, оскільки ті, хто став християнином, вже покаялись і виявляли віру в Ісуса. В одній праці міститься такий коментар до Дії 20:20: «Варто зазначити, що цей видатний проповідник проповідував від дому до дому, а не просто приходив до людей з дружнім візитом» (Robertson A. T. Word Pictures in the New Testament. 1930. Vol. III. P. 349, 350). В іншій праці щодо слів Павла в цьому вірші сказано: «Він не задовольнявся тим, що виголошував промови перед групами осіб... а ревно виконував свою велику працю від дому до дому, він у буквальному розумінні ніс Божу правду в доми і серця ефесян» (Livermore А. А. The Acts of the Apostles With a Commentary. 1844. P. 270). (Щоб більше дізнатись про значення грецького вислову кат’ о́йкус, що буквально означає «згідно з домом», див. коментар до Дії 5:42.)

Від дому до дому. Цією фразою перекладено грецький вислів кат о́йкон, що буквально означає «згідно з домом». Як говориться у деяких словниках та коментарях, грецький прийменник ката́ вжито у так званому розподільному значенні, тобто він передає думку про те, що описані події відбувалися в одному місці за іншим. Наприклад, в одному словнику сказано, що цей вислів стосується «місць, що розглядаються одне за одним; розподілу... від дому до дому» (A Greek-English Lexicon of the New Testament and Other Early Christian Literature. Third Edition). В іншому довіднику теж говориться, що прийменник ката́ позначає «розподіл (Дії 2:46; 5:42... від дому до дому/в [окремих] домах...)» (Exegetical Dictionary of the New Testament/ edited by Horst Balz and Gerhard Schneider). А один біблеїст висловлюється так: «Апостоли ніколи не припиняли своєї благословенної праці. Вони виконували її “кожен день”, і притому відкрито “в Храмі”, де члени Синедріону та храмова поліція могли бачити і чути їх, і, звичайно ж, кат о́йкон, що вживається у розподільному значенні, “від дому до дому”, а не в значенні прислівника, “вдома”» (Lenski R. C. H. The Interpretation of the Acts of the Apostles. 1961). Ці джерела підтримують погляд, що проповідування учнів, так би мовити, розподілялось від одного дому до іншого. У такому ж значенні ката́ вживається в Лк 8:1, де говориться, що Ісус проповідував «від міста до міста й від села до села». Цей метод проповідування, при якому учні йшли в доми людей, приніс рясні плоди (Дії 6:7; пор. Дії 4:16, 17; 5:28).

Спонуканий. Або «зв’язаний». Павло відчуває обов’язок і бажання підкоритися Божому духу і піти в Єрусалим.

Своє життя. Або «свою душу». Грецьке слово псіхе́ тут стосується життя особи. (Див. глосарій, «Душа», і додаток А2.)

Проповідував. Основне значення грецького слова — «публічно проголошувати, бути глашатаєм». Це слово підкреслює спосіб проголошення: зазвичай мається на увазі привселюдне проголошення, а не промова, звернена до обмеженої кількості людей. Темою проповідування християн і далі було «Боже Царство» (Дії 28:31).

Царство. Тобто Боже Царство. Це основна тема Біблії, що простежується крізь усю книгу Дії (Дії 1:3; 8:12; 14:22; 19:8; 20:25; 28:23, 31). У деяких ранніх перекладах іншими мовами, як-от латинській Вульгаті і сирійській Пешітті, вживається вислів «Боже Царство». В одному перекладі Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В4 він позначений як J¹⁷) тут вживається Боже ім’я, і цей вислів можна перекласти як «Царство Єгови».

Я чистий від крові всіх людей. Павло був переконаний, що, оскільки він не припиняв проповідувати добру новину про Царство, Бог не вважатиме його винним у пролитті крові. Павло не приховував життєдайної звістки (Дії 18:6; пор. Єз 33:6—8). Він передавав учням в Ефесі «всю волю Бога», бо не хотів, щоб хтось втратив життя у Божий день суду (Дії 20:27). Інші причини, з яких Бог може вважати християнина винним у пролитті крові: якщо християнин скоїть убивство; сюди ж входить активна чи пасивна підтримка будь-якої організації, винної у пролитті крові (наприклад, Вавилона Великого [Об 17:6; 18:2, 4] чи інших організацій, які проливають невинну кров [Об 16:5, 6; пор. Іс 26:20, 21]), і якщо християнин будь-яким чином споживатиме кров (Дії 15:20).

Всю волю Бога. Або «весь намір Бога». Тут стосується всього, що Бог задумав здійснити через своє Царство, у тому числі того, що згідно з його волею необхідне для спасіння (Дії 20:25). Грецьке слово буле́ перекладається як «намір [або «вказівки», прим.]» в Лк 7:30 і Єв 6:17.

Пильнуйте. Або «оберігайте». Єгова дорожить вівцями у своїй отарі, бо придбав їх дорогоцінною «кров’ю власного Сина». Єгова заплатив найвищу ціну. Тож смиренні старійшини дбають про кожного члена отари, пам’ятаючи, як сильно Єгова любить своїх овець (1Пт 5:1—3).

Наглядачами. Грецьке слово епı́скопос споріднене з дієсловом епіскопе́о, що означає «постійно пильнувати» (Єв 12:15), та іменником епіскопе́, що означає «перевірка» (Лк 19:44; 1Пт 2:12), «бути наглядачем» (1Тм 3:1) або «обов’язки наглядача» (Дії 1:20). Наглядач відвідував членів збору, здійснював перевірку і надавав керівництво. Тож грецьке слово передусім містить думку про сповнений турботи нагляд. Наглядачі у християнському зборі мають обов’язок дбати про духовний стан одновірців. У цьому вірші Павло називає «наглядачами» старійшин ефеського збору (Дії 20:17). У своєму листі до Тита він вживає слово «наглядач», коли описує вимоги до старійшин у християнському зборі (Тит 1:5, 7). Отже, обидва грецькі слова стосуються того самого становища в зборі: пресбı́терос вказує на духовну зрілість призначеного чоловіка, а епı́скопос — на обов’язки, які він виконує. З оповіді про зустріч Павла і старійшин з Ефеса чітко видно, що у зборі був не один старійшина. Не існувало правила щодо кількості наглядачів в одному зборі. Це залежало від того, скільки чоловіків були духовно зрілими і відповідали вимогам, щоб виконувати обов’язки старійшини. Також в листі до християн у Філіппах Павло згадав про «наглядачів» того збору (Флп 1:1), показуючи, що вони утворювали раду старійшин, яка займалася справами збору. (Див. коментар до Дії 1:20.)

Бога. У деяких стародавніх рукописах тут сказано: «Господа». Однак аналіз рукописів свідчить на користь варіанта, вжитого в основному тексті цього видання. Багато вчених також вважає, що в тексті оригіналу містилося слово «Бог».

Кров’ю власного Сина. Якщо розглядати цей вислів лише з граматичного погляду, то можливі такі варіанти перекладу, як «кров’ю власного Сина» і «власною кров’ю». Тому варто взяти до уваги контекст. У грецькій мові вислів го ı́діос («власний») може вживатись без іменника чи займенника, як це видно з Ів 1:11 («свої»), Ів 13:1 («свої»), Дії 4:23 («одновірці») і Дії 24:23 («знайомі»). У небіблійних грецьких рукописах цей вислів вживається щодо близьких родичів. Той, хто читав цей вірш грецькою, відразу розумів із контексту, що після вислову пропущено іменник у формі однини і що йдеться про Божого єдинородного Сина, Ісуса Христа, який пролив за людство свою кров. На цій підставі чимало вчених і перекладачів дійшли висновку, що тут має стояти слово «син» і весь вислів потрібно передавати як «кров’ю власного Сина».

Його обов’язки наглядача. Або «його призначення наглядача». Вжите тут грецьке слово епіскопе́ споріднене з грецьким іменником епı́скопос, що означає «наглядач», та дієсловом епіскопе́о, що у Єв 12:15 перекладається як «постійно пильнуйте». Петро цитує Пс 109:8, пояснюючи, чому, на його думку, місце невірного апостола Юди має зайняти хтось інший. У єврейському тексті вживається слово пекудда́, яке можна перекласти як «обов’язки наглядача; нагляд; наглядачі» (Чс 4:16; Іс 60:17). У Септуагінті в Пс 109:8 (108:8, LXX) це єврейське слово перекладене грецьким словом, яке Лука вживає тут, в Дії 1:20. З натхнених слів Петра чітко видно, що апостолам було доручено обов’язки наглядачів. Їх призначив сам Ісус (Мр 3:14). Тож у день П’ятидесятниці 33 року н. е. християнський збір, який за один день виріс приблизно від 120 членів до 3000, мав 12 наглядачів (Дії 1:15; 2:41). Згодом наглядачами було призначено й інших чоловіків; вони допомагали дбати про збір, який постійно зростав. Проте апостоли мали особливі обов’язки як наглядачі, адже Єгова, очевидно, мав на меті, щоб у майбутньому вони стали «12 каменями» фундаменту Нового Єрусалима (Об 21:14; див. коментар до Дії 20:28).

Бог. В деяких рукописах тут вживається слово «Господь», однак в більшості рукописів міститься слово «Бог».

Слова Господа Ісуса. Вислів, який наведено далі, цитує лише апостол Павло, хоча чимало уривків у Євангеліях та натхнених Писаннях загалом передають дух цих слів (Пс 41:1; Пр 11:25; 19:17; Мт 10:8; Лк 6:38). Можливо, Павлу переказав ці слова той, хто чув їх безпосередньо від Ісуса, або ж Павло сам почув їх від воскреслого Ісуса чи у видінні від Бога (Дії 22:6—15; 1Кр 15:6, 8).

Поцілував його. Або «з теплотою поцілував його». В тексті оригіналу тут вжито форму дієслова «цілувати» (використаного в Мт 26:48), яка вказує на інтенсивність дії. Привітавши Ісуса так тепло і дружньо, Юда показав усю глибину своєї зрадливості і лицемірства.

Обійняли Павла. Букв. «кинулись на шию Павла». Коли в Біблії згадується, як хтось обіймав когось, цілував і плакав, це вказує на сильну прив’язаність між цими людьми. Безперечно, старійшин переповнювали теплі почуття до Павла. (Див. також Бт 33:4; 45:14, 15; 46:29; Лк 15:20.)

Його цілувати. Або «з теплотою його цілувати». Павло виявляв щиру любов до братів, і вони теж його дуже любили. В біблійні часи дружнє ставлення часто виражали поцілунком (Бт 27:26; 2См 19:39). Іноді людину ще й тепло обіймали і при цьому плакали (Бт 33:4; 45:14, 15; Лк 15:20). В цьому вірші вжито форму дієслова філе́о, яка вказує на інтенсивність дії й іноді перекладається як «цілувати» (Мт 26:48; Мр 14:44; Лк 22:47), але найчастіше означає «любити; відчувати прив’язаність» (Ів 5:20, прим.; 11:3; 16:27, прим.). (Пор. коментар до Мт 26:49.)