Всі були під хмарою і всі перейшли море. Павло тут говорить про те, що трапилося під час виходу ізраїльтян з Єгипту за днів Мойсея. Єгова зробив велике чудо: во́ди Червоного моря стали стіною з обох боків від ізраїльтян, і вони пройшли серединою моря по сухій землі (Вх 14:21, 22, 29). Над ізраїльтянами і позаду них був стовп хмари, який вказував на захист Єгови (Вх 14:19, 24). Тож ізраїльтяни «були під хмарою», коли «перейшли море».

Охрестилися в Мойсея. Або «занурилися в Мойсея». Тут Павло говорить про символічне хрещення, або занурення, «прабатьків», тобто Ізраїлевого збору, за часів Мойсея. У цьому випадку грецьке слово баптı́зо передає думку про те, що Бог довірив увесь Ізраїлів збір Мойсею, якого призначив провідником. Це хрещення здійснив Єгова через свого ангела. Коли ізраїльтяни рухалися на схід по дну Червоного моря, їх оточували води, а хмара ховала від фараонового війська, яке гналося за ними. Тоді Бог немовби підняв ізраїльтян з цих вод — він вивів їх на східний берег моря уже як вільний народ (Вх 14:19, 22, 24, 25). Аби отримати таке хрещення, ізраїльтяни мали об’єднатися з Мойсеєм і йти за ним серединою моря. Тож у символічному значенні це хрещення було «в Мойсея», оскільки народ мусив підкорятися йому як своєму провіднику.

Ти — Петро, і на цій скелі. Грецьке слово пе́трос — чоловічого роду і означає «камінь; кусок скелі». Тут воно вжите як власне ім’я (Петро); це грецька форма імені, яким Ісус назвав Симона (Ів 1:42). Словом «скеля» перекладене грецьке слово пе́тра. Це іменник жіночого роду, який може означати «скеляста порода, круча або кам’яна глиба». Те саме грецьке слово вживається в Мт 7:24, 25; 27:60; Лк 6:48; 8:6; Рм 9:33; 1Кр 10:4; 1Пт 2:8. Сам Петро не вважав себе скелею, на якій Ісус мав побудувати свій збір, оскільки в 1Пт 2:4—8 він написав, що Ісус є давно передреченим «наріжним каменем основи», який вибрав Бог. Подібно апостол Павло назвав Ісуса «фундаментом» і «духовною скелею» (1Кр 3:11; 10:4). Тож Ісус, очевидно, використав гру слів, немовби говорячи: «Ти — той, кого я назвав Петром, Куском Скелі,— зрозумів, хто є Христом, “цією скелею”, яка стане фундаментом християнського збору».

Означає. Тут грецьке слово естı́н (буквально «є») вжито в значенні «означає; символізує; представляє». Для апостолів це було очевидним, адже на тій події Ісусове досконале тіло було перед ними, так само як і прісний хліб, який вони мали їсти. Отже, хліб не міг бути буквальним тілом Ісуса. Цікаво, що те саме грецьке слово вживається в Мт 12:7, де в багатьох перекладах воно передане як «означає».

Скелі. Словом «скеля» перекладене грецьке слово пе́тра. Це іменник жіночого роду, який може означати «скеляста порода, круча або кам’яна глиба». Те саме грецьке слово вживається в Мт 7:24, 25; 16:18; 27:60; Лк 6:48; 8:6; Рм 9:33; 1Пт 2:8. (Див. коментар до Мт 16:18.) Принаймні у двох випадках і у двох різних місцевостях ізраїльтяни чудом отримали воду зі скелі (Вх 17:5—7; Чс 20:1—11). Тому можна сказати, що скеля, з якої потекла вода, йшла за ними. Скеля мала символічне значення і представляла Христа, який сказав юдеям: «Хто спраглий, нехай прийде до мене і п’є!» (Ів 7:37).

Представляла Христа. Або «була Христом». Вжита тут форма грецького дієслова «бути» має значення «представляти; означати». (Пор. коментар до Мт 26:26.)

Приклад. В оригіналі грецьке слово тı́пос стоїть у множині, і в цьому контексті його можна перекласти як «застережливі приклади» або «уроки». У цьому і наступних віршах Павло згадує кілька подій з історії Божого народу, які містять важливі уроки для християн.

Щоб ми не прагнули того, що завдає шкоди. Ізраїльтяни «прагнули того, що завдає шкоди» (або, згідно з деякими перекладами, «злого»), зокрема, тому, що не цінували добрих дарів, які отримували від Єгови. Наприклад, вони не раз зневажливо відгукувалися про манну, яку чудом давав Бог (Чс 11:4—6; 21:5). Також ізраїльтяни показали свій дух невдячності, коли Єгова дав їм достатньо перепілок для їжі, а вони жадібно їх збирали. Ані перепілки, ані порей, цибуля та огірки, яких вони так прагнули, не були «тим, що завдає шкоди» (Чс 11:19, 20, 31—34). Шкідливими, або злими, були самолюбні прагнення і жадібність ізраїльтян, і саме про це говорив Павло.

І не ставайте ідолопоклонниками, як дехто з них. Тут Павло говорить про те, що сталося біля підніжжя гори Сінай, коли ізраїльтяни поклонялися золотому теляті (Вх 32:1—6). Вони прямо порушили закон Єгови про ідолопоклонство, хоча всього кілька тижнів перед тим погодилися його виконувати (Вх 20:4—6; 24:3). Очевидно, вони не хотіли відректися від свого Бога Єгови. Аарон навіть назвав цю подію «святом для Єгови». Але ізраїльтяни намагалися змішати поклоніння Єгові з поклонінням ідолам, і для них це стало пасткою.

Статева розпуста... розпуста. У цьому вірші двічі вживається грецьке слово порне́йа; це загальний термін, що вказує на будь-які незаконні з біблійного погляду статеві стосунки. Включає в себе перелюб, проституцію, статеві стосунки між неодруженими особами, гомосексуалізм і скотолозтво. (Див. глосарій.)

Розпусниками. Цим словом перекладений грецький іменник по́рнос, який споріднений з іменником порне́йа («статева розпуста», 1Кр 5:1) та дієсловом порне́уо («займатися статевою розпустою», 1Кр 6:18). (Див. глосарій, «Статева розпуста».) У давні часи Коринф був відомий тим, що його мешканці вели неморальний спосіб життя і поклонялися богині Афродіті. Поклоніння їй спонукувало до хтивості та неморальності. (Пор. коментар до 1Кр 7:2.) Павло говорить, що деякі християни в Коринфі колись вели неморальне життя, але потім змінили свою поведінку, і їх можна було вважати добрим товариством (1Кр 6:11).

Не чинімо статевої розпусти, як дехто з них. Перед самим входом в Обіцяний край тисячі ізраїльських чоловіків піддалися спокусі і почали займатися з моавськими жінками статевою розпустою, а також втягнулися в нечисте поклоніння пеорському Ваалу в Шиттімі, на рівнинах Моаву (Чс 25:1—3, 9; див. коментар до 1Кр 5:1).

В один день їх загинуло 23 000. Застерігаючи християн від статевої розпусти, Павло, очевидно, згадує про подію, описану в Чс 25:9. (Див. коментар до 1Кр 5:9.) Оскільки в Чс 25:9 сказано, що «тих, хто загинув від кари, було 24 000», дехто вважає, що між цією розповіддю і словами Павла існує суперечність, адже наведена різна кількість загиблих. Але Павло чітко показує, що говорить про чоловіків, які загинули «в один день», ймовірно, маючи на увазі, що 23 000 — це ті, хто помер безпосередньо від кари. А провідники тих людей загинули вже після кари, коли їх стратили судді (Чс 25:4, 5). Тож цифра, згадана в Числах,— це, можливо, загальна кількість загиблих, в яку входили також провідники, котрих Бог вважав відповідальними за гріхи народу.

Не випробовуймо Єгову. Очевидно, Павло має на увазі кілька випадків, коли ізраїльтяни випробовували Єгову в пустелі. Деякі з них описані в Вх 16:2, 3; 17:2, 3, 7 та Чс 14:22. У другій частині цього вірша Павло згадує конкретну ситуацію, говорячи, що декотрі з них випробовували [Єгову] і загинули від змій. Ця подія описується в Чс 21:5, 6, де сказано, що народ «почав нарікати на Бога та Мойсея» і «Єгова послав на ізраїльтян отруйних змій». Можливо, Павло також має на увазі Пс 78:18, де псалмописьменник каже, що ізраїльтяни «у своїх серцях... сумнівалися в Богові [букв. «випробовували Бога»]». (Див. додаток В3, вступ і 1Кр 10:9.)

Не нарікаймо, як декотрі з них нарікали. Ізраїльтяни декілька разів нарікали на Єгову. Наприклад, вони почали сильно критикувати Мойсея і Аарона, коли 10 із 12 розвідників розповідали тільки погане про ханаанський край. Вони навіть хотіли призначити замість Мойсея нового провідника і вважали, що було б ліпше повернутися в Єгипет (Чс 14:1—4). Згодом «вся... громада почала нарікати» через те, що були покарані Корей, Датан, Авірон і ті, хто приєднався до їхнього бунту. Ці ізраїльтяни, очевидно, думали, що покарання було несправедливим, і їхній дух нарікання вплинув на багатьох. У відповідь Єгова послав кару, від якої загинуло 14 700 ізраїльтян (Чс 16:41, 49). Коли Єгова чув нарікання на своїх представників, він вважав, що нарікають на нього самого (Чс 17:5).

Прикладом. Або «застережливим прикладом». (Див. коментар до 1Кр 10:6.)

За нашого життя прийшов кінець різних віків. Апостол Павло щойно розповів про декілька подій з історії ізраїльського народу (1Кр 10:1—10), які за його днів привели до кінця різних віків, тобто сукупностей ознак і обставин, які характеризували епоху, в якій він жив. (Див. глосарій, «Вік».) Ці «різні віки» були тісно пов’язані із Закон-угодою і такими її особливостями, як священство, система жертвоприношень, вказівки щодо харчування, поклоніння у святому наметі і храмі, свята і суботи, а також система державного управління, в якій з часом з’явився цар. Багато характерних ознак ізраїльського (юдейського) віку, тобто епохи, остаточно зникли лише в 70 р. н. е. Тоді були знищені Єрусалим та його храм. Це знищення назавжди поклало край тому, що вимагав Закон: юдейському священству, жертвам і поклонінню в храмі. Крім того, юдеї, які колись були вибраним народом Бога, розпорошилися серед інших народів, і так виконалося Ісусове пророцтво з Лк 21:24, а також Павлові слова з цього вірша про «кінець різних [юдейських] віків».

Приклад. В оригіналі грецьке слово тı́пос стоїть у множині, і в цьому контексті його можна перекласти як «застережливі приклади» або «уроки». У цьому і наступних віршах Павло згадує кілька подій з історії Божого народу, які містять важливі уроки для християн.

Жертви, які приносять люди з інших народів,— це жертви для демонів. У попередньому вірші Павло чітко показує, що ідол взагалі ніщо. Але насправді ідолопоклонство небезпечне з огляду на те, хто за ним стоїть. Мабуть, Павло цитує або говорить про Пв 32:17. Подібні слова записані в Пс 106:36, 37. Зі слів Ісуса стає очевидно, що за ідолопоклонством стоїть сам Сатана, адже він — «правитель демонів» (Мт 12:24—26). Отже, коли люди з інших народів приносили жертви ідолам чи фальшивим богам, вони насправді поклонялися демонам. До того ж під час обрядів ідолопоклонники часто їли пожертвуване м’ясо. По суті, вони споживали їжу зі своїми богами, а отже, мали щось спільне з демонами.

Чашу Єгови. П’ятьма віршами раніше Павло говорить про чашу з вином, що на Господній вечері символізує Ісусову кров (1Кр 10:16). Він називає цю чашу «чашею подяки, за яку ми дякуємо». Коли Ісус започаткував це святкування, то, перш ніж передати чашу учням, він склав подяку, тобто помолився (Мт 26:27, 28; Лк 22:19, 20). За цим прикладом у наші дні теж моляться перед тим, як пити вино з чаші. Варто пам’ятати, що саме Єгова подбав про викупну жертву Христа та про всі інші блага, з яких отримують користь християни; саме Єгові Ісус представив цінність своєї жертви; саме Єгова вирішував, як ця жертва буде використана; і саме Єгова передрік та уклав нову угоду (Єр 31:31—34). Тому доречно говорити, що це «чаша Єгови». (Див. додаток В3, вступ і 1Кр 10:21а.)

Чашу демонів... столу демонів. Господня вечеря в дечому подібна до мирних жертв за часів стародавнього Ізраїлю, адже вона є спільним споживанням їжі (Лв 3:1—16; 7:28—36; 1Кр 10:16). Отже, якщо християнин споживав з ідолопоклонниками ідольські жертви, то, по суті, він споживав їх також з демонами. Християнин не міг брати участь і в Господній вечері, і в споживанні їжі разом з язичниками, які поклонялися фальшивим богам.

Столу Єгови. Вважається, що цей вислів є прямою або непрямою цитатою з Мл 1:7, 12, де жертовник у храмі Єгови названо «столом Єгови». Він названий «столом», тому що жертви, які приносились на ньому, порівнювалися до «їжі [букв. «хліба»]» (Мл 1:7, прим.; Єз 41:22). Коли ізраїльтяни їли частину мирної жертви, принесеної Богу, вони споживали її спільно з ним, немовби перебуваючи за одним столом, адже жертовник вказував на те, що там присутній Бог. (Див. коментар до вислову чашу Єгови у цьому вірші і додаток В3, вступ і 1Кр 10:21б.)

Чи, може, «будемо розпалювати в Єгови ревнощі»? Павло застерігає, щоб християни не брали участі в жодній формі ідолопоклонства і не викликали цим в Єгови ревнощі та гнів. Павло посилається на Пв 32:21, хоча і не цитує цей вірш прямо. З контексту, Пв 32:19—21, видно, що саме Єгові належать слова: «Вони розпалили в мене лють [або «ревнощі», прим.] через тих, що не є богами». (Щоб більше дізнатись про вживання Божого імені в цьому вірші, див. додаток В3, вступ і 1Кр 10:22.)

Дозволено. Або «законне». (Див. коментар до 1Кр 6:12.)

Дозволено. Або «законне». Звичайно, Павло не мав на увазі, що дозволено робити те, що Бог засуджує (Дії 15:28, 29). Він розумів, що християни, які більше не зобов’язані дотримуватися численних постанов Мойсеєвого закону, часто опинятимуться в ситуаціях, стосовно яких немає чітких вказівок у Писаннях. У таких випадках їм потрібно брати до уваги не лише своє сумління, але й сумління інших. Для прикладу він навів споживання їжі (1Кр 6:13). Деякі християни з чутливим сумлінням були проти того, щоб споживати певну їжу (1Кр 10:23, 25—33). Отже, хоча загалом для християн така їжа не була забороненою, сам Павло не наполягав на своєму праві споживати її, якщо це могло дати комусь підстави для спотикання або вразити чиєсь сумління (1Кр 8:12, 13).

Їжте все, що продається на м’ясному ринку. На «м’ясному ринку» (грецькою ма́келлон) продавали не тільки м’ясо і рибу, але й інші продукти. М’ясо, що залишалося після жертвоприношень у храмах, іноді продавалося купцям, які потім перепродували його. Таке м’ясо вже не вважалося «святим» і нічим не відрізнялося від іншого м’яса. Християнам не потрібно було вважати м’ясо з храму чимось поганим або нечистим. Вони могли спокійно його купувати, якщо з нього належним чином спустили кров. (Див. коментарі до 1Кр 8:1, 4.)

Коли ж говорити про споживання їжі, пожертвуваної ідолам. Вжитий у цьому вірші грецький вислів, перекладений як «їжа, пожертвувана ідолам», використовується також у Дії 15:29, де він перекладається як «пожертвуване ідолам». Але цей грецький вислів має широке значення і може означати як м’ясо, що використовувалось під час релігійного обряду, так і м’ясо, яке залишилося від пожертвуваної тварини. Тут Павло має на увазі м’ясо, яке залишилося і продавалось на м’ясному ринку (1Кр 10:25). Ані в 1 Коринфян 8 і 10, ані в Римлян 14 Павло не дозволяв християнам брати участь в ідолопоклонстві або в бенкетах, влаштованих на честь ідолів. Під натхненням Павло лише написав, що людина, в принципі, може споживати м’ясо, яке продається на ринку, якщо для неї це звичайна їжа. Те, що це м’ясо походило з ідольського храму, не робило його нечистим або опоганеним. (Див. коментарі до 1Кр 8:1; 10:25.)

А тепер про їжу, пожертвувану ідолам. У першому столітті н. е. греки і римляни, поклоняючись ідолам, приносили тваринні жертви. Частини тварини клали на жертовник. Щось із тварини віддавали жерцям, а щось — тому, хто приносив жертву; людина могла з’їсти це м’ясо під час звичайного споживання їжі або ж під час бенкету. М’ясо, яке залишалося, часто продавали на «м’ясному ринку» (1Кр 10:25). Християни з коринфського збору раніше писали Павлу і запитували, чи можна їсти таке м’ясо (1Кр 7:1а). Під натхненням святого духу Павло допоміг їм зрозуміти, що для зрілого християнина «ідол взагалі ніщо» (1Кр 8:4). Але він порадив їм не споживати пожертвуване м’ясо в ідольському храмі. Якби духовно слабі одновірці побачили, що християнин споживає їжу в язичницькому храмі, в них склалося б хибне враження, ніби він поклоняється ідолам. Для декого з тих слабих християн це могло б стати каменем спотикання чи навіть спонукати їх споживати м’ясо під час язичницьких релігійних обрядів (1Кр 5:9, 10; 8:9, 10). А це було б прямим порушенням наказу від керівного органу, записаного в Дії 15:28, 29. (Див. коментарі до 1Кр 8:4; 10:25.)

Єгові. Це цитата з Пс 24:1, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В1 і В2.)

Заради сумління. Деякі пізніші грецькі рукописи і стародавні переклади іншими мовами додають речення: «Бо Господня земля, і все, що наповнює її». Цей варіант використано в декотрих сучасних перекладах Біблії. Однак багато давніх і авторитетних рукописів не містять цього речення у вірші 28. Тож очевидно, що його не було в тексті оригіналу. Подібні слова є в 1Кр 10:26, достовірність яких не викликає жодних сумнівів. (Див. додаток А3; див. коментар до 1Кр 10:26.)

Єгові. Це цитата з Пс 24:1, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В1 і В2.)

Божому зборові. Грецьке слово екклесı́а, що зазвичай перекладається як «збір», у Грецьких Писаннях використовується в різних значеннях. (Див. глосарій, «Збір».) Іноді це слово стосується всієї групи помазаних духом християн (Мт 16:18; Єв 2:12; 12:23). Але тут Павло вживає його у вужчому значенні, застерігаючи християн не давати «підстави для спотикання» тим, хто належав до «Божого збору», тобто тогочасним християнам, на яких могла вплинути їхня поведінка.