Після того як Ісус зустрічає біля Віфанії Марту, а потім Марію, вони разом ідуть до пам’ятної гробниці, де похований Лазар. Це печера, вхід до якої привалений каменем. «Відкотіть камінь»,— говорить Ісус. Не розуміючи, що́ він збирається зробити, Марта висловлює занепокоєння: «Господи, тіло вже, напевно, смердить, бо минуло чотири дні». Але Ісус каже: «Хіба я тобі не говорив, що коли будеш вірити, то побачиш Божу славу?» (Івана 11:39, 40).

Тож камінь забирають. Потім Ісус підводить очі і молиться: «Батьку, дякую, що ти почув мене. Звичайно, я знаю, що ти завжди мене чуєш, але сказав це заради людей, які стоять довкола, аби вони повірили, що ти послав мене». Почувши Ісусову молитву, люди можуть зрозуміти, що те,  що він зараз зробить, станеться завдяки Божій силі. Після цього Ісус вигукує: «Лазарю, вийди!» І Лазар виходить! Його руки і ноги обмотані поховальними пов’язками, а лице обв’язане хустиною. «Звільніть його, нехай іде»,— говорить Ісус (Івана 11:41—44).

Побачивши це чудо, багато юдеїв, котрі прийшли потішити Марію і Марту, починають вірити в Ісуса. Однак інші йдуть до фарисеїв і розповідають їм про все, що сталося. Тоді фарисеї і старші священики скликають Синедріон, юдейський верховний суд. Одним з його членів є первосвященик Кайяфа. Деякі члени суду говорять: «Що ж нам робити? Адже цей чоловік виконує багато чуд! Якщо ми його не зупинимо, то всі в нього повірять, а потім прийдуть римляни та захоплять і наш храм, і наш народ» (Івана 11:47, 48). Хоча релігійні провідники мають свідчення очевидців, що Ісус «виконує багато чуд», вони не тішаться ділам, які Бог здійснює через Ісуса. Їх турбує лише власне становище і влада.

Те, що Лазар воскрес, завдає особливого удару садукеям, котрі не вірять у воскресіння. Кайяфа, який є садукеєм, говорить: «Ви нічого не знаєте і не зрозуміли: для вас ліпше, щоб один помер за народ, аніж щоб увесь народ загинув» (Івана 11:49, 50; Дії 5:17; 23:8).

Кайяфа займає посаду первосвященика, тож ці слова він говорить «не від себе» — це Бог вкладає їх в його уста. Кайяфа хоче сказати, що Ісуса треба вбити, аби він більше не послаблював влади і впливу юдейських релігійних провідників. Однак ці пророчі слова вказують на те, що Ісус віддасть своє життя як викуп. Він помре не тільки за юдеїв, але й за всіх «розпорошених дітей Бога» (Івана 11:51, 52).

Кайяфі вдається переконати Синедріон у тому, що потрібно скласти план вбивства Ісуса. Можливо, Ісус дізнає́ться про це від Никодима, члена Синедріону, який прихильно ставиться до нього. В будь-якому разі Ісус покидає околиці Єрусалима, щоб не померти раніше від визначеного Богом часу.