«Будьте відважні: Я світ переміг!»

ДЕНЬ Ісусової смерті — 14 нісана за єврейським календарем — почався із заходом сонця в четвер 31 березня 33 року н. е. Того вечора Ісус і його учні зібралися у горішній кімнаті будинку в Єрусалимі, щоб відсвяткувати Пасху. Перед тим як «перейти до Отця з цього світу», Ісус показав, що полюбив своїх учнів до кінця (Івана 13:1). Як саме? Ісус дав своїм учням чудові уроки, підготувавши їх таким чином до прийдешніх подій.

Наставала глибока ніч, й Ісус сказав своїм учням: «Будьте відважні: Я світ переміг!» (Івана 16:33). Що означали ці сміливі слова? Частково ось що: «Цей злий світ не озлобив мене і не змусив платити злом за зло. Я не дозволив світові втиснути мене у свою форму. Отож і ви можете поводитися так само». Те, чого Ісус навчив своїх вірних апостолів у ці останні години свого земного життя, мало допомогти їм перемогти світ.

Хто не погодиться, що у сьогоднішньому світі процвітає зло? Як ми реагуємо на несправедливість та безглузде насилля? Чи це озлоблює нас і чи спонукує відплачувати тою ж монетою? Як на нас впливає моральний занепад, який сьогодні відчутний скрізь? Також не забуваймо, що ми є недосконалими людьми і маємо грішні схильності, отож ми змушені вести подвійну боротьбу: проти цього злого світу і проти внутрішніх поганих схильностей. Але чи можемо ми перемогти без Божої допомоги? Як отримати цю допомогу? Які риси потрібно розвивати, щоб протистояти нашим плотським схильностям? Аби знайти відповіді на усі ці запитання, розгляньмо, чого Ісус навчав своїх учнів в останні дні життя на землі.

Перемагайте гордість смиренням

Розгляньмо таку рису, як гордість. Ось що про неї сказано в Біблії: «Перед загибіллю гордість буває, а перед упадком — бундючність» (Приповістей 16:18). Святе Письмо нам також радить: «Коли бо хто думає, що він щось, бувши ніщо, сам себе той обманює» (Галатів 6:3). Гордість — це руйнівна й облудна риса. Мудро було б ненавидіти «пиху та гордість» (Приповістей 8:13).

Чи Ісусові апостоли мали проблеми з гордістю? Якось вони сперечалися між собою, хто з них більший (Марка 9:33—37). Іншого разу Яків та Іван просили в Ісуса визначного становища в Царстві (Марка 10:35—45). Ісус прагнув допомогти своїм учням позбутися цієї схильності. Отож, коли вони споживали пасхальну вечерю, він встав, оперезався рушником і почав мити ноги своїм учням. Такі дії дуже чітко показали, чого Ісус хотів їх навчити. «Коли обмив ноги вам Я, Господь і  Вчитель,— сказав Ісус,— то повинні й ви один одному ноги вмивати» (Івана 13:14). Гордість треба замінити протилежною рисою — смиренням.

Однак гордість нелегко перемогти. Того ж вечора, після того як Ісус відпустив Юду Іскаріотського, котрий готувався зрадити його, між 11 апостолами розгорілась суперечка. Про що вони сперечалися? Хто з них був найбільшим! Але Ісус замість того, щоб докорити їм, вкотре терпеливо наголосив на важливості служити іншим. Він сказав: «Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться. Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як службовець». Пригадавши їм свій приклад, Ісус додав: «Я серед вас, як службовець» (Луки 22:24—27).

Чи апостоли зрозуміли мету його уроку? Очевидно, що так. Через кілька років апостол Петро написав: «Будьте всі однодумні, спочутливі, братолюбні, милосердні, покірливі» (1 Петра 3:8). Як же важливо, аби ми теж змогли смиренням перемогти гордість! Було б мудро не втягуватися в гонитву за славою, владою чи становищем. «Бог противиться гордим,— сказано в Біблії,— а смиренним дає благодать» (Якова 4:6). Подібна думка є в стародавній мудрій приповістці: «Заплата покори і страху Господнього,— це багатство, і слава, й життя» (Приповістей 22:4).

Як перемогти ненависть?

Розгляньмо ще одну рису, поширену в світі,— ненависть. Спричинена страхом, неуцтвом, упередженням, гнітом, несправедливістю, націоналізмом, племінною ворожнечею чи расизмом, ненависть відчутна сьогодні на кожному кроці (2 Тимофія 3:1—4). Ненависть також лютувала і за днів Ісуса. В юдейському суспільстві збирачів податків ненавиділи і вважали покидьками. Євреї не спілкувалися з самарянами (Івана 4:9). Євреї також зневажали язичників, або неєвреїв. Однак з часом поклоніння, яке започаткував Ісус, мали сповідувати люди з усіх народів (Дії 10:34, 35; Галатів 3:28). Ісус з любов’ю запропонував своїм учням щось цілком нове.

Ісус заявив: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» Учні мусили навчитися виявляти таку любов, бо Ісус продовжив: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Івана 13:34, 35). Ця заповідь була новою, оскільки означала набагато більше, ніж любити «ближнього свого, як самого себе» (Левит 19:18). Що саме? Ісус пояснив: «Оце Моя заповідь,— щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Івана 15:12, 13). Учні мали охоче жертвувати своїм життям один заради одного та заради інших людей.

Але як недосконалі люди можуть викоренити ненависть зі свого життя? Вони зроблять це, замінивши ненависть саможертовною любов’ю. Мільйонам щирих людей різного етнічного, культурного, релігійного і політичного походження вже вдалося це зробити. Сьогодні вони є  членами об’єднаного, вільного від ненависті суспільства — міжнародного братства Свідків Єгови. Вони приймають до серця натхнені слова апостола Івана: «Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б» (1 Івана 3:15). Правдиві християни не лише не беруть участі у воєнних конфліктах, вони також докладають усіх зусиль, щоб виявляти любов одні до одних.

А як слід ставитися до тих, що не є нашими співвіруючими і, можливо, виявляють до нас ненависть? Будучи на стовпі мук, Ісус молився за тих, хто його страчував: «Отче, відпусти їм,— бо не знають, що чинять вони» (Луки 23:34). Коли сповнені ненависті чоловіки каменували учня Степана, його останні слова були такі: «Не залічи їм, о Господи, цього гріха» (Дії 7:60). Ісус і Степан бажали найліпшого навіть тим, хто ненавидів їх. Вони не таїли ненависті у своїх серцях. Біблія заохочує нас: «Усім робімо добро» (Галатів 6:10).

Помічник навіки

Далі на тій зустрічі Ісус повідомив своїм 11 вірним апостолам, що він вже не буде з ними фізично присутній на землі (Івана 14:28; 16:28). Проте запевнив їх: «Вблагаю Отця Я,— і Втішителя [«помічника», НС] іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував» (Івана 14:16). Обіцяний помічник — це Божий святий дух. Він мав навчити їх глибин Святого Письма, а також відновити в їхніх розумах усе, чого Ісус навчав їх під час свого земного служіння (Івана 14:26).

А як святий дух може допомогти нам сьогодні? Біблія є Божим натхненим Словом. Чоловіки, які писали Біблію і виголошували пророцтва, були «проваджені Духом Святим» (2 Петра 1:20, 21; 2 Тимофія 3:16). Вивчення Святого Письма і застосування всього, чого навчилися, в житті дає нам знання, мудрість, розуміння, проникливість, розсудливість і розважність. Хіба ж це не допомагає нам долати труднощі, які трапляються у цьому злому світі?

Святий дух є помічником також і в іншому значенні. Божий святий дух — це могутня сила, яка має благотворний вплив: вона допомагає виявляти побожні риси усім, хто підкоряється цьому впливові. «Плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, здержливість, лагідність»,— говориться в Біблії. Хіба ж не такі риси нам необхідні, аби перемогти тілесну схильність до неморальності, суперечок, заздрості, приступів гніву і подібного? (Галатів 5:19—23).

Покладаючись на Божий дух, ми також отримаємо «наднормальну силу», що допоможе справлятися з будь-якими неприємностями чи горем (2 Коринтян 4:7, НС). Хоча святий дух не усуває випробувань і спокус, він допомагає їх зносити (1 Коринтян 10:13). «Я можу все в тому, хто укріплює мене»,— писав апостол Павло (Филип’ян 4:13, Хом.). Бог підкріпляє своїм святим духом. Які ж ми можемо бути вдячні за святий дух! Його отримають ті, хто ‘любить Ісуса і зберігає його заповіді’ (Івана 14:15).

«Перебувайте в любові Моїй»

В останню ніч свого людського життя Ісус також сказав своїм апостолам: «Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець» (Івана 14:21). «Перебувайте в любові Моїй»,— заохотив Ісус (Івана 15:9). Як те, що ми залишатимемося в любові Отця і його Сина, допоможе у боротьбі з грішними схильностями і цим злим світом?

Слід замислитись: чи можна контролювати грішні схильності, коли для цього нам бракує сильних спонук? Що може бути сильнішою спонукою, ніж бажання мати добрі стосунки з Богом Єговою і його  Сином? Юнак на ім’я Ернесто * докладав неабияких зусиль, щоб покінчити з неморальним способом життя, в який він втягнувся ще підлітком. Він розповідає: «Я хотів догоджати Богові. Коли дізнався з Біблії, що Бог не схвалює таке життя, як у мене, то вирішив змінитися і непохитно додержувати Божого керівництва. Щодня мені доводилось боротися зі згубними, брудними думками, які полонили мій розум. Але я рішуче постановив перемогти у цій боротьбі і безупинно молився до Бога про допомогу. Пройшло два роки, і найгірше тепер позаду, хоча мені й далі доводиться бути суворим із собою».

Що стосується боротьби зі світом, то розгляньмо останню молитву, яку Ісус виголосив перед тим, як піти з горішньої кімнати в Єрусалимі. Він молився за своїх учнів і просив Отця: «Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу» (Івана 17:15, 16). Як же це підбадьорює! Єгова спостерігає за тими, кого любить, і, коли вони тримаються осторонь світу, він зміцнює їх.

«Віруйте»

Дотримання Ісусових заповідей може справді допомогти нам бути переможцями у боротьбі з цим злим світом і нашими грішними схильностями. Однак важливо пам’ятати, що такі перемоги не можуть усунути ні цього світу, ні успадкованого гріха. Але не варто впадати у розпач.

«Минається і світ, і його пожадливість,​— говориться в Біблії,— а хто Божу волю виконує, той повік пробуває» (1 Івана 2:17). Ісус віддав своє життя, щоб визволити від гріха і смерті «кожного, хто вірує в Нього» (Івана 3:16). Зростаючи в пізнанні Божої волі та його намірів, візьмімо до серця Ісусову пораду: «Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!» (Івана 14:1).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінках 6, 7]

«Перебувайте в любові Моїй»,— заохочував Ісус своїх апостолів.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Свобода від гріха і його наслідків невдовзі стане дійсністю.