РОЗДІЛ 8

Чому я хворію?

«В юності здається, що з тобою ніколи не станеться нічого поганого. Але це відчуття раптово зникає, коли ти дізнаєшся, що маєш серйозну хворобу. Таке враження, ніби ти постарів за один день» (Джейсон).

КОЛИ Джейсону було 18 років, у нього виявили регіонарний ентерит — важке захворювання кишок з болючими симптомами. Можливо, і ти страждаєш від хронічної хвороби або маєш серйозну фізичну ваду. Те, що інші можуть робити, не задумуючись, наприклад одягатися, їсти або ходити до школи, від тебе вимагає неймовірних зусиль.

Через хронічну хворобу, яка обмежує твою свободу, ти можеш почуватись ніби за тюремними ґратами. Тобі може бути самотньо. У тебе, мабуть, з’являються думки, що ти чимось образив Бога або що Бог послав тобі особливе випробування. Проте Біблія говорить:  «Бога неможливо випробовувати злом і він сам нікого не випробовує» (Якова 1:13). Хвороби — це просто жорстока реальність теперішнього життя, і «з усіма в несподіваний час може статися непередбачений випадок» (Екклезіяста 9:11, НС).

Однак нас потішає те, що Бог Єгова пообіцяв встановити новий світ, в якому «не скаже мешканець “Я хворий!”» (Ісаї 33:24). Навіть померлі воскреснуть і будуть насолоджуватись життям в тому новому світі (Івана 5:28, 29). А поки не прийшов той час, як тобі пристосуватись до своїх обставин?

Не втрачай оптимізму. Біблія каже: «Серце радісне добре лікує» (Приповістей 17:22). Хтось думає: якщо я серйозно хворий, то радіти і сміятися недоречно. Але добрий гумор і приємне товариство можуть розвіяти сумні думки та посилити бажання жити. Подумай, як би ти міг зробити своє життя радіснішим. Адже радість походить від Бога, вона є одною з граней плоду Божого духу (Галатів 5:22). Цей дух допоможе тобі зносити хворобу, не втрачаючи радості (Псалом 41:4).

Став реалістичні цілі. «Зі скромними мудрість»,— говориться в Біблії (Приповістей 11:2, НС). Завдяки скромності ти не будеш ставитись до свого здоров’я недбало, але в той же час не будеш ним надто  перейматися. Наприклад, посильні фізичні вправи допоможуть тобі почуватися краще. Тому в багатьох медичних установах пропонують лікувальну гімнастику для дітей і підлітків. Зазвичай правильно підібрані вправи благотворно впливають не тільки на тіло, а й на дух. Тож чесно оціни свої можливості і постав реалістичні цілі.

Навчись спілкуватися з іншими. А що, коли інші нетактовно висловлюються про твій стан? У Біблії сказано: «Не клади свого серця на всякі слова, що говорять» (Екклезіяста 7:21). Часом найкраще взагалі не звертати уваги на такі зауваження. Або ж можна запобігти неприємній ситуації. Наприклад, якщо інші почуваються незручно поряд з тобою, бо ти прикутий до інвалідного візка, то спробуй розрядити атмосферу. Ти можеш сказати: «Хочете знати, чому я опинився в інвалідному візку?»

Не опускай рук. Ісус, зносячи тяжкі страждання, молився до Бога і покладався на нього. Він зосереджувався не на болю, а на радості, яка чекала його в майбутньому (Євреїв 12:2). Труднощі багато чого навчили Ісуса (Євреїв 4:15, 16; 5:7—9). Він приймав допомогу і підбадьорення (Луки 22:43). У першу чергу він думав про благополуччя інших, а не про власні неприємні відчуття (Луки 23:39—43; Івана 19:26, 27).

Єгова дбає про тебе

Хоч би які фізичні обмеження ти мав, не думай, що Бог вважає тебе неповноцінним. Ті, хто намагається догодити Єгові, дорогоцінні в його очах (Луки  12:7). Він дбає про тебе особисто і тішиться, що ти служиш йому попри свою хворобу чи серйозні фізичні вади (1 Петра 5:7).

Хай страх і невпевненість не завадять тобі робити те, що ти хочеш і що маєш робити. Завжди покладайся на підтримку Єгови. Він розуміє твої потреби і почуття. До того ж він може дати тобі «силу, яка перевершує людську», щоб ти міг все витримати (2 Коринфян 4:7). З часом у тебе, можливо, буде такий самий оптимістичний умонастрій, як у хлопця, на ім’я Тімоті. Коли він мав 17 років, у нього виявили синдром хронічної втоми. Він говорить: «Згідно з 1 Коринфян 10:13, Єгова не дозволить нам страждати більше, ніж ми можемо витримати. Я собі думаю:  якщо мій Творець впевнений, що я справлюся з цим випробуванням, то хто я такий, щоб йому заперечувати!»

Якщо хворіє твій знайомий

А що, коли ти здоровий, але маєш знайомого, який серйозно хворіє? Як ти можеш допомогти такій людині? Найголовніше бути «чуйним, виявляти... сердечне співчуття» (1 Петра 3:8). Спробуй зрозуміти, що доводиться зносити цій людині. Подивись на все її, а не своїми очима. Ось що каже Ніна, яка народилася з розщепленим хребтом: «Оскільки я малого зросту і користуюсь інвалідним візком, багато людей розмовляють зі мною, наче з дитиною, і мені це не подобається. Інші ж виявляють до мене особливу увагу і присідають під час розмови, щоб наші очі були на одному рівні. Це дуже приємно!»

Якщо ти навчишся не зосереджуватись на фізичних вадах людини, то побачиш, що вона мало чим відрізняється від тебе. Тільки подумай: твої слова можуть стати для неї справжнім «духовним даром»! Крім того, ти сам отримаєш благословення, адже ви будете «підбадьорюватись взаємно» (Римлян 1:11, 12).

ЦЯ ТЕМА ТАКОЖ ОБГОВОРЮЄТЬСЯ В ТОМІ 1, РОЗДІЛІ 13

КЛЮЧОВИЙ ВІРШ

“Тоді... не скаже мешканець «Я хворий!»” (Ісаї 33:23, 24).

ПОРАДА

Знання розвіює страх перед невідомістю. Тому дізнайся якомога більше про свою хворобу. Якщо ти чогось не розумієш, постав лікарю конкретні запитання.

ЧИ ТИ ЗНАЄШ...?

Твоя хвороба або фізична вада не є карою від Бога. Це наслідок недосконалості, яку ми всі успадкували від Адама (Римлян 5:12).

ПЛАН ДІЙ!

Щоб зберігати позитивний умонастрій, незважаючи на хворобу, мені треба... ․․․․․

Я можу поставити собі таку реалістичну ціль... ․․․․․

Щоб не перейматися нетактовними висловлюваннями про мій стан, мені треба... ․․․․․

Запитання, які я хочу поставити своїм батькам: ․․․․․

ЯК ВВАЖАЄШ?

● Як можна використати інформацію з цього розділу, щоб допомогти людині, яка страждає на хронічну хворобу або має серйозну фізичну ваду?

● Якщо у тебе хронічна хвороба, то які позитивні думки допоможуть тобі пристосуватись до своїх обставин?

● Чому можна сказати, що твоя хвороба не є Божою карою?

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 75]

ДАСТІН, 22 роки

“Пам’ятаю, як я ридав у маминих обіймах, коли дізнався, що все життя буду прикутий до інвалідного візка. Тоді мені було лише вісім років.

У мене м’язова дистрофія. Я не можу самостійно одягнутися, помитись чи поїсти і навіть не в стані підняти руки. Все ж у мене насичене і радісне життя, і я маю багато підстав бути вдячним. Я регулярно ходжу в служіння і виконую обов’язки служителя збору. Я не вважаю, що моє життя — це боротьба за виживання. У служінні Єгові завжди є що робити і чого прагнути. Я тішуся, що в Божому новому світі нарешті зможу «скакати... немов олень»” (Ісаї 35:6)

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 75]

ТОМОКО, 21 рік

“Коли я мала тільки чотири роки, лікар сказав, що до кінця життя мені треба буде робити інсулінові ін’єкції.

Для діабетика найважче контролювати рівень цукру в крові. Тому часто я не можу їсти, коли хочу, і мушу їсти, коли не хочу. На сьогоднішній день мені зробили близько 25 000 ін’єкцій інсуліну, і через це шкіра на моїх руках та стегнах затверділа. Але батьки допомагають мені пристосовуватись до моїх обставин. Тато з мамою завжди радісні і позитивні. Вони навчили мене цінувати духовні речі. Єгова дуже добрий до мене. Як тільки мені дозволило здоров’я, я розпочала повночасне служіння, щоб виявити Богові свою вдячність”

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 76]

ДЖЕЙМС, 18 років

“Люди не знають, як себе поводити з тим, хто не такий, як всі. А я саме такий і є.

У мене рідкісна форма карликовості. Люди надають великого значення зовнішньому вигляду, тому мені треба постійно доводити, що я не дитина з дорослим голосом. Я не скиглю через те, чого не маю, а зосереджуюсь на тому, що маю, і тішуся життям. Я вивчаю Біблію і в молитвах до Єгови прошу його підтримки. Моя сім’я допомагає мені не падати духом. Я з нетерпінням чекаю часу, коли Бог усуне всі хвороби. А поки що я живу зі своїм каліцтвом, проте не дозволяю йому поглинути все моє життя”

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 76]

ДАНІТРІЯ, 16 років

“Я зрозуміла, що зі мною щось негаразд, коли почала відчувати сильний біль навіть від того, що піднімала склянку води.

У мене фіброзит, а це завдає болю — і в прямому, і переносному значенні. Я б дуже хотіла бути такою, як мої ровесники, але тепер мені все дається набагато важче, ніж раніше. Навіть заснути для мене проблема, поки заснеш, мине ціла вічність! Проте я зрозуміла, що з допомогою Єгови можу давати собі раду. Я навіть змогла більше часу проповідувати, служачи допоміжним піонером. Це було нелегко, але у мене все вийшло. Я намагаюсь робити те, що в моїх силах. Я мушу прислухатися до свого організму і не перевантажуватись. Якщо я про це забуваю, мама завжди нагадує мені!”

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 77]

ЕЛІСІЯ, 20 років

“Раніше я була відмінницею, а тепер мені важко прочитати навіть просте речення. Через це я деколи почуваюсь дуже пригніченою.

Синдром хронічної втоми робить найпростіші справи непосильно важкими. Часто я не маю сили встати з ліжка. Все ж я не дозволяю хворобі формувати мою особистість. Я щодня читаю Біблію, хоча деколи це лише кілька віршів. Або ж прошу когось з рідних почитати мені. Мої рідні дуже багато для мене роблять. Якось тато навіть відмовився від свого завдання на конгресі, щоб допомогти мені відвідати це духовне свято, і жодного разу не дорікнув мені за це. Він сказав, що для нього велика честь дбати про свою сім’ю”

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 77]

КАЦУТОШІ, 20 років

“У раптовому нападі паніки я кричу, мене сильно трусить, я навіть кидаю і розбиваю предмети.

Я маю епілепсію з п’яти років. Напади стаються до семи разів на місяць. Кожного дня я приймаю ліки і внаслідок цього швидко втомлююсь. Однак я намагаюсь думати про інших, а не тільки про себе. У нашому зборі є два сталих піонери мого віку, які мене дуже підтримують. Закінчивши школу, я почав більше проповідувати. Епілепсія — це щоденна боротьба. Коли я падаю духом, то знаю, що мені треба відпочити. Тоді наступного дня я почуваюсь ліпше”

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 78]

МЕТЬЮ, 19 років

“Важко завоювати повагу ровесників, якщо в їхніх очах ти не є «нормальним».

Мені б хотілося займатись спортом, але я не можу. Я маю церебральний параліч, і мені важко навіть ходити. Однак я намагаюсь менше думати про те, чого не можу робити, а більше думати про те, що можу. Наприклад, я можу читати і роблю це із задоволенням. У Залі Царства я почуваю себе вільно і не хвилююсь, що хтось мене осудить. Також приємно знати, що Єгова любить мене за те, яким я є всередині. Я не вважаю себе калікою. Просто мені випало особливе випробування”

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 78]

МІКІ, 25 років

“Раніше я могла займатись спортом. А потім у підлітковому віці я ніби раптово постаріла.

У мене вроджений порок серця. Симптоми з’явились, коли я була підлітком. Шість років тому мені зробили операцію, але я все одно швидко втомлююсь і постійно маю головні болі. Тому я ставлю перед собою невеликі, досяжні цілі. Наприклад, мені вдається служити сталою піонеркою — переважно я проповідую в листах і по телефону. Крім того, хвороба допомогла мені розвинути риси, яких я раніше не мала, як-от довготерпіння і скромність”

[Ілюстрація на сторінці 74]

Через хронічну хворобу ти можеш почуватись ніби за тюремними ґратами. Але Біблія дає надію на звільнення