Слово «душа», яке вживається в Біблії, є перекладом єврейського слова не́феш і грецького слова психе́. Не́феш буквально означає «істота, яка дихає», а психе́ — «жива істота» a. Отже, душа — це людина в цілому, а не щось усередині неї, що продовжує жити після її смерті. Розгляньмо, як Біблія підтверджує цю думку.

•   У розповіді про те, як Бог Єгова створив першого чоловіка, Адама, ми читаємо: «Стала людина живою душею» (Буття 2:7). Отже, людина не отримала душі — вона стала живою душею, або особою.

•   Біблія каже, що душа може працювати, відчувати голод, споживати їжу, слухатися законів і торкатися мертвого тіла (Левит 5:2, переклад Р. Турконяка; Левит 7:20; 23:30; Повторення Закону 12:20; Римлян 13:1, переклад П. Куліша). Усе це стосується людини в цілому.

Чи душа безсмертна?

 Ні, душа може померти. Десятки біблійних віршів вказують на те, що душа смертна. Ось кілька прикладів.

•   «Душа, що грішить,— вона помре» (Єзекіїля 18:4, 20).

•   «Буде витята душа» — таке покарання передбачалося у стародавньому Ізраїлі за найбільш серйозні злочини (Вихід 12:15, 19; Левит 7:20, 21, 27; 19:8). В Законі говорилося, що за такі злочини людина «буде вбита» (Вихід 31:14, переклад П. Куліша).

•   У деяких біблійних віршах на позначення тіла померлої людини вживається вислів «померла душа» (Левит 21:11, переклад Р. Турконяка; Числа 6:6, переклад Р. Турконяка). Хоча в багатьох перекладах Біблії у цих віршах вжито вислови «мертве тіло» або «мертва людина», у тексті оригіналу в цих висловах вживається слово не́феш, тобто «душа».

«Душа» може означати «життя»

 У Біблії слово «душа» також використовується як синонім слова «життя». Наприклад, у Йова 33:22 в перекладі І. Хоменка душа (не́феш) ототожнюється з життям. Крім того, Біблія показує, що душею, тобто життям, можна ризикувати, або що душу можна втратити (Вихід 4:19; Суддів 9:17, переклад П. Куліша; Филип’ян 2:30).

 Таке вживання слова «душа» допомагає зрозуміти вірші, де говориться, що душа «виходить» з когось або «покидає» когось (Буття 35:18, переклад П. Куліша). Цей мовний зворот вказує на те, що життя особи підходить до кінця. У деяких перекладах цей вислів у Буття 35:18 передано як «зробити останній подих» («Good News Translation»; «New Jerusalem Bible»).

Звідки походить вчення про безсмертну душу?

 Вчення про безсмертну душу, якого навчає чимало християнських конфесій, походить не з Біблії, а з філософії стародавніх греків. У «Британській енциклопедії» говориться: «Коли Біблія згадує про душу, то пов’язує її передусім з диханням і не робить поділу на нематеріальну душу і фізичне тіло. Християнська ідея про дихотомію “тіло-душа” виникла у стародавніх греків».

 Богу не байдуже те, що хтось домішує до його вчення людську філософію, як-от ідею про безсмертну душу. Біблія застерігає: «Стережіться, щоб вас хтось не захопив, немов здобич, уживаючи як принаду філософію чи оманливі, пусті ідеї, що ґрунтуються на людських традиціях» (Колосян 2:8).