ВЕЧОРІЄ. Йосип прогулюється оповитим сутінками садом. Він милується красою фінікових пальм, фруктових дерев і затишних ставків, що поросли водяними рослинами. За огорожею саду видніється розкішний палац фараона. З дому до Йосипа долинає веселий сміх діточок: це старший син, Манасія, пустує з малим Єфремом. В уяві Йосип бачить, як його дружина лагідно усміхається, спостерігаючи за їхньою грою. В нього на обличчі теж з’являється усмішка. Він по-справжньому щасливий.

Йосип назвав старшого сина Манасією, що означає «той, хто змушує забути» (Буття 41:51). Щедрі благословення, які Бог дарував Йосипу останніми роками, трохи розвіяли його болючі спогади про дім, братів і батька. Ненависть старших братів повністю змінила його життя. Вони схопили його, збираючись убити, а тоді продали мандрівним купцям. З того часу життя Йосипа сповнене перипетій. Понад десять років він був рабом і навіть в’язнем, який надовго запам’ятав холодну тяжкість залізних кайданів. Сьогодні ж він — друга людина після фараона, той, хто має неабияку владу в могутньому Єгипті *.

Ось уже кілька років події розгортаються саме так, як передрік Єгова. Єгипет процвітав упродовж семи щедрих на урожай років, а Йосип наглядав за збиранням запасів зерна по усьому краю. За цей час його дружина, Асенат, подарувала йому двох синочків. Усе ж Йосип не раз лине думками до рідного дому, що за сотні кілометрів звідси. Особливо він сумує за своїм молодшим братом, Веніямином, та за любим батьком, Яковом. Йосип хоче знати, чи з ними все гаразд. Йому, мабуть, цікаво, чи змінилися його брати і чи вдасться коли-небудь помиритися з ними й знову стати однією сім’єю.

Якщо і у вашу сім’ю прокралися заздрість, зрада чи ненависть, то вам близькі почуття Йосипа. Він ні на мить не втрачав віри і не забував про своїх рідних. Як нам наслідувати його?

У роботі для Йосипа день спливав за днем та рік за роком. Але невдовзі все різко перемінилось. Як і передрік Єгова у сні, якого дав фараону, на зміну багатим на зерно рокам прийшли неврожайні. Невдовзі голод поширився по всіх сусідніх краях. Проте цього не скажеш про Єгипет, бо, як розповідає Біблія, «в єгипетській землі люди мали хліб» (Буття 41:54). Немає сумніву, Йосипова передбачливість, якою він завдячував Богові, та вміння добре керувати справами принесли благо для всього Єгипту.

Мабуть, єгиптяни дуже цінували те, що зробив для них Йосип, і вихваляли його як здібного господаря. Однак Йосип хотів, щоб  уся хвала належала його Богу, Єгові. Якщо ми використовуємо свої таланти, смиренно служачи Богові, він може розкрити їх до такої міри, що ми й не уявляли.

Але з часом нещадну силу голоду відчули також єгиптяни. Коли вони приходили до фараона і благали хліба, він просто казав їм: «Ідіть до Йосипа і зробіть усе, що він скаже». Тож Йосип повідчиняв комори, в яких зберігалося зерно, і кожен міг купити його стільки, скільки потребував (Буття 41:55, 56).

Проте мешканцям довколишніх земель пощастило не так, як єгиптянам. Голод не оминув і Ханаан, що за сотні кілометрів від Єгипту. Там від нього потерпала Йосипова родина. Коли старенький Яків почув, що в Єгипті можна купити зерна, то послав у цей далекий край своїх синів (Буття 42:1, 2).

Яків відправив у подорож десятьох синів, окрім наймолодшого, Веніямина. Він так добре пам’ятав день, коли попросив свого улюбленого сина Йосипа провідати старших братів, наче це було вчора. З тих пір Яків його більше не бачив. Старші діти лише передали йому Йосипове вбрання, яке він подарував хлопцеві на знак своєї любові та особливої прихильності. Воно було подерте і в крові, тому розбитий горем літній чоловік повірив, що Йосипа розірвали дикі звірі (Буття 37:31—35).

Після довгої подорожі сини Якова нарешті дістались Єгипту. Коли вони поцікавилися, де можна купити зерна, їх направили до правителя, на ім’я Цафенат-Панеах (Буття 41:45). Чи вони впізнали в ньому Йосипа? У жодного з них навіть не промайнула така думка. Ці чоловіки бачили перед собою єгипетського можновладця, який міг їм допомогти. На знак пошани вони за звичаєм «вклонились йому до землі» (Буття 42:5, 6).

А що сказати про Йосипа? Він упізнав братів одразу. А коли вони вклонилися йому, «у ту ж мить Йосип згадав, що́ йому снилося» в дитинстві. Ще малим хлопцем Йосип бачив пророчі сни від Єгови про те, що його брати будуть вклонятися перед ним. І ось цей час настав (Буття 37:2, 5—9; 42:7, 9). Як поведеться Йосип? Кинеться їм в обійми? Чи, може, спланує помсту?

Йосип розумів, що не варто давати волю почуттям, хоч би якими вони були. Він не сумнівався, що за таким несподіваним поворотом подій стоїть сам Єгова. Бог сповняв свій намір. Він пообіцяв Якову, що його нащадки стануть могутнім народом (Буття 35:11, 12). Якщо брати Йосипа все ще такі ж горді, жорстокі й безпринципні, Божий намір сформувати з нащадків Якова могутній народ опиниться під загрозою. Крім того, якщо Йосип піддасться емоціям, то може порушити спокій у домі свого батька, можливо, навіть наразить його та Веніямина на  небезпеку. Цікаво, чи вони взагалі ще живі? Йосип вирішив не відкривати братам правди про себе, щоб випробувати їх і подивитися, чи вони змінились. Так він дозволить Єгові показати, як йому діяти далі.

Мабуть, ми ніколи не опинимось у подібній ситуації. Однак незгоди і поділення в сім’ї стали сьогодні звичним явищем. Коли виникають такі труднощі, ми в пориві емоцій схильні робити те, що підказує нам недосконале серце. Наскільки ж мудріше наслідувати приклад Йосипа і намагатися збагнути, чого в даній ситуації очікує від нас Бог (Прислів’я 14:12). І пам’ятаймо: хоча мир з членами родини дуже важливий, мир з Єговою та його Сином значно важливіший (Матвія 10:37).

Йосип задумав випробувати своїх братів, аби добре зрозуміти, що лежить у них на серці. Через перекладача він різко звинуватив їх у шпигунстві. Ті ж на свій захист почали розповідати йому про свою сім’ю, згадавши і про те, що вдома залишився їхній молодший брат. Йосип ледве стримав своє хвилювання. Його братик живий! Тепер Йосип точно знав, що робити. Він сказав: «Все ж перевірю, чи ви кажете правду», і заявив, що конче хоче побачити хлопця. Зрештою він дозволив їм повернутися додому і привести наймолодшого брата, але при умові, що один з них залишиться заручником в Єгипті (Буття 42:9—20).

Обдумуючи, як бути далі, брати почали картати себе за тяжкий гріх, який скоїли 20 років тому. Вони й гадки не мали, що Йосип їх розуміє. «Це точно кара за те, що ми так повелися з нашим братом,— говорили вони.— Коли він просив змилосердитися над ним, ми не слухали, хоч і бачили його страждання». Їхні слова розчулили Йосипа, і він мусив відійти вбік, аби вони не бачили, що він плаче (Буття 42:21—24). Проте він усвідомлював, що справжнє каяття — це не просто почуття жалю через наслідки неправильних дій. Тож Йосип на цьому не зупинився.

Він посадив Симеона у в’язницю, а решту братів відіслав додому. Йосип також наказав слугам таємно залишити вузлики з грішми в їхніх торбах з зерном, яке вони купили. Повернувшись у рідний край, Йосипові брати ледве вмовили Якова відпустити його улюбленого сина, Веніямина, з ними до Єгипту. Коли вони прибули в Єгипет, то чесно зізнались управителю Йосипового дому, що знайшли у своїх торбах гроші, і сказали, що хочуть їх повернути. Такий учинок багато що говорив про них, але для Йосипа цього було ще замало. Він влаштував для них пишний бенкет, а сам з усіх сил приховував почуття, які переповнювали його від того, що поруч був Веніямин. Потім він знову відправив їх з повними торбами додому. Та цього разу наказав покласти в сумку Веніямина срібну чашу (Буття 42:26—44:2).

І тут Йосип почав здійснювати задуманий план. Він звелів наздогнати братів, арештувати їх і звинуватити в крадіжці чаші. Коли її знайшли в сумці Веніямина, усіх привели назад до Йосипа. Тепер у нього з’явилася нагода до кінця перевірити братів. Від їхнього імені говорив Юда. Він став благати в Йосипа прощення, навіть сказав про готовність усіх 11 стати рабами в Єгипті. Йосип захотів, аби в рабстві залишився тільки Веніямин, а решті дозволив повертатись додому (Буття 44:2—17).

У розпачі Юда розповів Йосипу, що після смерті матері Веніямина з двох її синів залишився лише він, «тому батько дуже любить його». Як же ці слова зворушили Йосипа. Адже він був старшим сином Рахілі, коханої дружини Якова, яка померла при народженні Веніямина. Йосип, як і його батько, дорожив спогадами про Рахіль. Він відчував до Веніямина особливу приязнь ще й тому, що той був його єдиноутробним братом (Буття 35:18—20; 44:20).

Юда почав палко просити Йосипа не забирати Веніямина в рабство, а натомість зробити  рабом його. На кінець свого щирого благання він сказав: «Як я зможу повернутися без хлопця і дивитись на горе свого батька?» (Буття 44:18—34). Не залишилося жодного сумніву: Юда змінився. Він не лише розкаявся, але й став несамолюбною людиною, здатною розуміти і співчувати.

Йосип більше не витримав. Він уже не міг приховувати почуттів, які вирували в його душі. Звелівши усім слугам вийти, він так голосно заплакав, що звістка про це дійшла аж до фараонового дому. Врешті Йосип зізнався: «Я ваш брат Йосип». Він почав обіймати своїх онімілих від подиву братів, лагідно запевняючи, що не затаює на них образи за їхній учинок (Буття 45:1—15). Цим він показав, що наслідує Єгову, який щедро пробачає (Псалом 86:5). А що сказати про нас?

Коли фараон дізнався про новину, що сколихнула дім Йосипа, то запропонував йому забрати свого старенького батька з цілою родиною до Єгипту. Невдовзі Йосип знову зустрівся з любим батьком. Побачивши сина, Яків від радості заплакав і сказав: «Тепер я можу спокійно померти, я побачив тебе і знаю, що ти живий» (Буття 45:16—28; 46:29, 30).

У Єгипті Яків прожив ще 17 років. За цей час він поблагословив своїх 12 синів. Йосип, 11-й син, отримав подвійну частку, яка зазвичай належала перворідним. Від нього мало вийти два племені Ізраїля. А як щодо четвертого сина, Юди, який найбільше з усіх братів жалів про скоєне? Він отримав велике благословення: з його роду мав вийти Месія (Буття, розділи 48, 49).

Після смерті Якова, який прожив 147 років, брати Йосипа почали побоюватися, що він скористається своєю владою і помститься їм. Однак Йосип з любов’ю запевнив їх, що не тримає на них зла. Він уже давно зрозумів, що це Єгова керував подіями так, аби зрештою вся родина перебралась до Єгипту, тому переживання братів безпідставні. Свої слова Йосип підсилив, запитавши: «Хіба ж я Бог?» (Буття 15:13; 45:7, 8; 50:15—21). Для Йосипа Єгова був досконалим Суддею. Тож хто він такий, аби карати тих, кому пробачив Єгова? (Євреїв 10:30).

Чи вам порою буває важко пробачити? Це особливо нелегко тоді, коли хтось навмисно завдає нам шкоди. Але якщо ми від усього серця пробачаємо тому, хто щиро розкаюється, то зможемо залікувати чимало ран, у тому числі і своїх. Так ми покажемо, що наслідуємо віру Йосипа і милосердя його Батька, Єгови.