Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Чи смерть — це кінець усьому?

Чи смерть — це кінець усьому?

В ЛЮТОМУ 1987 року 85-літній чоловік відмовився від діалізу, який уже довший час підтримував його життя. Через два тижні він спокійно помер вдома на руках єдиного сина.

Протягом останніх днів син і батько багато розмовляли про те, чи померлі знову будуть жити. Цю тему вони обговорювали вже не раз. Батько, який мав вищу освіту, був прихильником теорії еволюції, і його дратувала релігійна фальш. Він вважав, що смерть — це кінець усьому. Називаючи себе агностиком, він був переконаний, що неможливо з’ясувати, існує Бог чи ні.

Аби підтримати батька і дати йому надію, син розповідав, що померлі повернуться до життя. Вже перед самою смертю батько зізнався, що хотів би знову бути сильним, здоровим і насолоджуватися життям.

Розрада перед лицем смерті

Більшість людей, а можливо й усі, хотіли б знову жити, мати досконале здоров’я, силу і мирні стосунки з іншими. Люди відрізняються від тварин, яких у Біблії названо «нерозумними» через те, що вони керуються лише інстинктом (2 Петра 2:12). На відміну від тварин, ми хоронимо померлих та роздумуємо про майбутнє. Хоча ніхто з нас не хоче хворіти, старіти й помирати, це є невід’ємною частиною людського буття.

Усвідомлення того, що і ми, і наші близькі згодом можемо померти, завдає болю. Однак у Біблії радиться не боятись смерті: «Краще ходити до дому жалоби, ніж ходити до дому бенкету, бо то — кінець кожній людині, і живий те до серця свого бере» (Екклезіяста 7:2). Чому важливо брати це до свого серця, тобто роздумувати про смерть?

Ми маємо сильне бажання жити в мирі та спокої. Ніхто з нас не хоче вмирати і йти в забуття. Зі смертю важко, навіть неможливо змиритися. Боже Слово пояснює чому у нас такі почуття: «[Бог] вічність поклав їм [людям] у серце» (Екклезіяста 3:11). Тому ми хочемо жити, а не помирати. Якби Творець не мав наміру, щоб ми жили вічно, хіба в нас було б таке сильне бажання жити? Чи ж будуть люди вічно здоровими та щасливими?

Вірити чи не вірити?

Торік у виданні Американської спілки пенсіонерів була надрукована стаття «Життя після смерті». У ній наводились результати опитування людей, котрим за 50. Вони показали, що «73 відсотки опитаних погоджуються з твердженням: “Я вірю в життя після смерті”». Але майже 25 відсотків згідні з твердженням: «Я вірю, що після смерті вже ніколи не житиму». Тож у що хочуть вірити люди?

У тій же статті цитуються слова католика з Нью-Йорка, на ім’я Том: «Нам проповідують, що буде життя після смерті. І таких ідей існує безліч. Треба самому вирішувати, в що вірити. Я ходжу до церкви, тому хтось може вважати, що я вірю в життя після смерті. Насправді ж я в це не вірю. Проте якщо таке життя можливе, я тільки за».

Багато людей думає подібно до Тома. Чоловік, про якого згадувалося на початку статті, часто казав своєму синові: «Релігійними є лише ті, хто не може змиритися зі смертю». А втім, той чоловік і чимало інших скептиків змушені визнати: лише віра у всемогутнього Творця може пояснити те, що люди називають чудесами.

Згадаймо одне з таких чудес. В утробі жінки вже через три тижні після зачаття починають формуватися клітини мозку ембріона. Ці клітини діляться дуже швидко — їхня кількість збільшується щохвилини приблизно на чверть мільйона! І через дев’ять місяців народжується дитина, мозок якої має унікальну здатність навчатися. Фахівець з молекулярної біології Джеймс Ватсон назвав людський мозок «найскладнішим з усього, що ми відкрили у всесвіті».

Роздумуючи про таке чудо, ви, як і інші люди, мабуть, сповнюєтесь благоговінням? Такі роздуми допоможуть вам знайти відповідь на запитання, яке багато століть тому поставив Богові один чоловік: «Як помре чоловік, то чи він оживе?» Після цього чоловік з упевненістю звернувся до Бога: «Кликав би Ти,— то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би» (Йова 14:14, 15).

Тож обговорімо, чому можна вірити, що померлі будуть жити знову.