У цьому листі Павло звертається до християн з євреїв та з язичників у Римі — столиці Римської імперії, яка згідно з біблійною історією була шостою світовою державою. Це найдовший з 14 листів, написаних Павлом (Рм 1:7).

Лист до римлян не перший лист, який написав Павло. Все ж у сучасних Бібліях він поміщений першим. Це, мабуть, не випадково, адже в ньому обговорюється поворотний пункт в стосунках Бога зі своїм народом. Книга Римлян показує, що в натхнених Єврейських Писаннях давно передрікалося, що добра новина буде проголошуватись також неюдеям (Рм 1:16). Павло, «апостол для інших народів», детально пояснює, що і юдеї, і неюдеї рівні перед Богом, якщо визнають, що Ісус є обіцяним Месією (Рм 11:13; 15:8—12).

Головною темою Павлового листа до римлян є те, як досягти праведності, тобто бути праведним в Божих очах. Цю праведність можна досягти не завдяки своєму походженню чи вчинкам, яких вимагав Мойсеїв закон, а завдяки вірі в Ісуса Христа і Божій незаслуженій доброті (Рм 3:21—24; 4:4, 16). Можна сказати, що тема Листа до римлян міститься в Рм 1:16, 17, де Павло цитує пророка Авакума і каже: «Праведний буде жити завдяки своїй вірі». Апостол показує, що безсторонній Бог пропонує можливість спастися кожному, хто вірить,— як юдею, так і язичнику (Ав 2:4; Рм 2:10, 11).

Розкриваючи в книзі Римлян тему про визнання праведним на основі віри, Павло вживає грецький відповідник слова «праведність» понад 30 разів, а це набагато частіше, ніж це слово вживається в будь-якій іншій книзі Грецьких Писань. Також в книзі Римлян часто вживаються інші споріднені слова, які перекладаються як «праведний» чи «визнавати праведним».

В цьому листі Павло ділиться своїми особистими почуттями і переживаннями, щоб читачі ближче познайомилися з ним і полюбили його як щирого, відданого християнина. Наприклад, він говорить, що прагне побачити одновірців у Римі (Рм 1:8—12), розповідає про свою боротьбу з гріхом у тілі (Рм 7:7—25) і про біль та смуток через невірство своїх братів-юдеїв (Рм 9:1—5; 10:1, 2; 11:13, 14, 25). Він благає читачів «з огляду на Боже співчуття» (Рм 12:1). В кінцевих розділах він говорить про масштаби своєї проповідницької діяльності, а також про бажання проповідувати людям, які ще не чули доброї новини (Рм 15:20, 21). В останньому розділі він передає вітання багатьом християнам, причому 26 з них називає поіменно.